Що має зробити Президент, щоб зупинити демографічне провалля ?

http://life.pravda.com.ua/columns/2011/01/5/69540/

Скільки нас, українців, насправді?

05.01.2011

Я дуже хочу, щоб українці не вимирали через власну пасивність до здоров’я та байдужість держави! І я дуже хочу, щоб президент України, задекларувавши наміри, чисто по-донецьки виконав би обіцяне! Тоді Україна буде країною здорових, а не немічних і хворих людей!
ООН прогнозує, що в 2050 українців буде 25 мільйонів. Натомість у своїй передвиборній програмі "Україна для людей" президент Янукович пообіцяв працювати над тим, щоб нас знову було 52 мільйони. "Мета - збудувати в Україні здорове, спортивне і вільне від шкідливих звичок суспільство", - сказав Янукович під час нещодавньої зустрічі із президентом Міжнародного олімпійського комітету Жаком Рогге.

Зважаючи на прогноз, така амбітна мета, окрім правильних слів, вимагає правильних і рішучих дій.

Але якщо країна і далі буде сповзати у демографічне провалля, теперішньому президенту, в руках якого сконцентрована уся влада в країні, - адміністрація, Кабмін, більшість у Верховній Раді - буде важко пояснити, чому він так і не спромігся виконати свою обіцянку.

Скоро минає рік як Віктор Янукович став президентом і громадськість має право спитати - що було зроблено для того, щоб нас стало 52 мільйони? До речі, нас уже не 46, а 45 мільйонів 880 тисяч.

Світовий банк, який добре розуміє зв'язок між рівнем здоров'я нації та її економічними показниками, нещодавно презентував четверте дослідження "Основні причини високого рівня смертності в Україні".

Серед головних висновків: українці продовжують вимирати, особливо чоловіки працездатного віку.

Найбільша частина українців, 82%, помирає внаслідок неінфекційних, тобто хронічних хвороб. Це інфаркти - 40% усіх смертей, інсульти - 12%, а також онкологічні захворювання. Такий рівень у два-три рази вище за європейський. Відомо, що хронічні захворювання спричинені надмірним споживанням алкоголю та палінням, ожирінням, малорухливим способом життям. Більшості смертей українців можна було б уникнути завдяки здоровому способу життя.

Але це не лише справа кожного громадянина. Без державної політики подолання демографічної кризи, поліпшення здоров'я, без реформ в медицині українці самі не стануть здоровими.

Рецепти давно відомі і часто не потребують бюджетного фінансування. Варто лише дослухатися до рекомендацій міжнародної спільноти.

Візьму за приклад близьку мені тему - контроль над тютюном (впливу куріння на здоров'я нації). Щороку у працездатному віці передчасно з життя йдуть близько 100 тисяч українців від хвороб, спричинених цією шкідливою звичкою.

Так от: і експерти Світового Банку, і ВООЗ визнають, що поширеність тютюнопаління в Україні в останні роки почала зменшуватися.

Зараз палять 11 мільйонів осіб (29% населення) - у порівнянні із 15-ма мільйонами у 2005 році (41%).

Це зменшення було досягнуто завдяки збільшенню акцизів на тютюнові вироби, появі текстових попереджень на пачках сигарет, обмеженню куріння в громадських місцях (і, зокрема, забороні куріння у вагонах поїздів), привернення уваги суспільства до проблеми через залучення до боротьби за поліпшення здоров'я нації зірок.

Зменшення рівня куріння стало одним з факторів скорочення смертності в Україні. Так, в 2005 році кількість смертей на 1000 жителів була 16,6, а в 2009 ця цифра скоротилася до 15,3.

Це вже не порожні слова, а конкретний результат - реальний успіх країни, який стався завдяки ефективним антитютюновим заходам.

Однак якщо і надалі не вживати ефективних заходів, то усі попередні досягнення будуть зведені нанівець. Оскільки транснаціональні компанії, що займають понад 98% ринку, активно лобіюють свої інтереси.

Що може зробити президент України для того, щоб українці вели здоровий спосіб життя і позбулися шкідливої звички?

По-перше, підвищувати і надалі акцизи на тютюнові вироби, як це радить Світовий Банк, і як це нещодавно зробили Іспанія, Кіпр, Литва, Росія. Це не коштуватиме державі ні копійки, а навпаки, принесе 16 мільярдів гривень у бюджет 2011, зменшивши розмір позик на латання дір у бюджеті. У 2010 році бюджет України отримав майже 13 мільярдів гривень від тютюнових акцизів. Це більше ніж за 2008-2009 роки разом узяті.

Однак замість того, щоб і надалі підвищувати акцизи і не жити в борг на позиках від МВФ, чомусь ідея подальшого підвищення акцизів була заблокована річним мораторієм.

Маніпулятивні прогнози тютюнових компаній та їхніх лобістів щодо напливу контрабанди, недоотримання податків, втрати робочих місць, як завжди, не підтвердилися.

В Україні 68% курців хочуть кинути палити. Тому чергове підвищення акцизів стане стимулом для частини з них.

А курцям, які скаржитимуться, що влада знову залізе їм у кишені, можу сказати, що вони недооцінюють негативних наслідків тютюнокуріння не лише для власного здоров'я, а й для нації загалом.

Куріння - це величезні економічні збитки в державі через витрати на лікування хвороб, передчасні смерті, втрату працездатності, що впливає на ВВП.

Мовчу вже про те, що із 9 мільярдів гривень від акцизних зборів у 2009 році, ні державні органи (наукові Інститути, обласні держустанови), ні громадські організації не отримали ні копійки на боротьбу з тютюнокурінням.

По-друге, допоможіть Кабміну прийняти довгоочікувану постанову щодо розміщення на пачках сигарет картинок-попереджень про шкідливість куріння, яку лобісти в Кабміні пригальмовують уже втретє!
На якій підставі чиновники Кабміну саботують виконання закону і свого технічного обов'язку - не підписують перелік картинок від Міністерства охорони здоров'я?

В Уругваї, одній із 39 країн, де на пачках сигарет картинки посилюють текстові написи, кількість курців впродовж року після введення попереджень знизилася на 6%.

Уругвайський президент Табаре Васкес, як колишній онколог, усвідомив свою місію і усіма методами боровся, аби зменшити хвороби, спричинені тютюнокурінням!

У результаті середня тривалість життя в Уругваї становить 75 років, а ми в Україні лише ставимо за мету рівень у 70 років.

По-третє, допоможіть прийняти у другому читанні законопроект із повної заборони реклами тютюнових виробів (№5164), який більше року пролежав у ВР.
Сподіваємося, що рішення адміністрації президента про підтримку згаданого документу у другому читанні стане сигналом для більшості в ВР і законопроект стане законом.

Адже 70% населення підтримують повну заборону реклами, спонсорства та стимулювання продажу сигарет.

Такий антитютюновий захід знову нічого не коштує, натомість за даними того ж Світового Банку, повна заборона реклами тютюнових виробів скоротить споживання на 6%.

Сигарети - це унікальний продукт - навіщо рекламувати шкідливу наркотичну залежність, підсаджуючи на куріння підлітків, які вразливі до реклами?

По-четверте, із 13 мільярдів надходжень від тютюнових виробів у 2010 році виділіть хоч 1 мільйон на запуск загальноукраїнської лінії з допомоги у припиненні куріння в рамках реалізації Державної цільової соціальної програми зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення, яка не фінансується бюджетом.

По-п'яте, давайте звільнимо громадські місця від сигаретного диму, щоб людина могла смакувати стравами, зайшовши в ресторан, нічний клуб, не кажучи вже про робочі місця, та вийти звідти без сигаретного "смороду" на одязі та в легенях. Попереду гарний стимул - Євро-2012.

По-шосте, давайте створювати альтернативу для молоді. Але не будемо забувати і про вердикт міжнародних експертів - одними спортивними майданчиками без дієвих антитютюнових кроків проблема куріння не вирішується. Я б хотіла, щоб мій дядько, який помер від раку легень, і, навіть знаючи діагноз, продовжував курити 2 пачки сигарет на день, був живий!

Я працюю над тим, щоб мій нікотинозалежний батько, який страждає на астму, кинув курити! Мене тішить, що інші рідні та друзі таки дослухалися та припинили щодня труїти себе!

Я дуже хочу, щоб українці не вимирали через власну пасивність до здоров'я та байдужість держави! І я дуже хочу, щоб президент України, задекларувавши наміри, чисто по-донецьки виконав би обіцяне! Тоді Україна буде країною здорових, а не немічних і хворих людей!

Отже, окрім слів як "нас має стати 52 мільйони", Україні потрібні дії. Я переконана, що нова влада може взяти ситуацію під свій контроль та досягти результатів.




Ганна Гопко, кандидат наук із соціальних комунікацій, керівник департаменту з адвокації Коаліції громадських організацій та ініціатив "За вільну від тютюнового диму Україну"

Клімат і розвиток атомної енергетики

Клімат і розвиток атомної енергетики
Чому не варто забувати уроки Чорнобиля


Чи врятує розвиток атомної енергетики клімат? Все частіше це питання обговорюють світові вчені, політики та громадськість. Експерти впливових світових агентств, серед яких МАГАТЕ, багато американських дослідницьких центрів, країни-прихильники атомної енергетики вважають, що без її розвитку врятувати клімат і, відповідно, людство не можна. Їхні противники, серед яких ряд неурядових організацій, як-от «Жінки в Європі ради спільного майбутнього», Грінпіс, партії зелених європейських країн, закликають не робити клімат ядерним і наводять аргумент, що на кожен євро, інвестований в енергоефективність і певні види поновлюваної енергетики, можна досягти в 11 разів більшого скорочення емісій парникових газів, ніж при використанні ядерної енергетики. Поки міжнародна громадськість дискутує, більшість країн чекати не може.
На будівництво атомних станцій більшість країн штовхає прагнення до енергетичної незалежності від чужого газу, нафти. Наприклад, Білорусь, яка почала будівництво атомної станції, бачить можливість політичної свободи від Росії. Що отримає Україна від будівництва в партнерстві з Росією нових атомних енергоблоків, покаже час.
Чи усвідомило людство уроки Чорнобиля, і які реальні масштаби катастрофи? Які загрози на шляху до атомного розвитку людства і що робитимуть нащадки зі спадщиною відходів мирного атома? Все-таки Чорнобиль — зона відчуження чи розвитку, як на цьому наполягають експерти ООН і ЄС, які нещодавно представили для України стратегію соціально-економічного розвитку Чорнобильського регіону й зони відчуження, в якій основний акцент зроблений на бізнес-потенціал забруднених територій. З такими запитаннями газета «День» звернулася до Юрія Івановича БОНДАРЯ, заступника директора з наукової роботи Поліського державного радіаційно-екологічного заповідника Міністерства з надзвичайних ситуацій Республіки Білорусь (аналог української зони відчуження), кандидата хімічних наук. Як колишній співробітник спеціалізованого Інституту ядерної енергетики в Соснах (під Мінськом) він був тією людиною, яка 30 років тому написала вихідне наукове обѓрунтування, внаслідок якого атомну станцію побудували в Литві, а не в Білорусі. Зараз він підтримує наміри керівництва країни, яке почало будувати атомну станцію на території Білорусі.


--------------------------------------------------------------------------------

НАСКІЛЬКИ ЧУЖА НАМ ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ?
— Як один із кращих фахівців Білорусі, як ви вважаєте, які наслідки має вибух на Чорнобильській АЕС через 24 роки після катастрофи для довкілля та здоров’я людини ? Як ви оцінюєте їх зараз ?

— Можу лише сказати, що в Білорусі вже достовірно підтверджено і визнано, що рак щитовидної залози у наших жителів пов’язаний із Чорнобилем. Що стосується довкілля, звичайно, ефект від Чорнобиля нехороший в тому в плані, що будь-яке забруднення має наслідки —і для середовища, і для людини, яка сама є частиною цього середовища. Територія, що була виділена як білоруський сектор зони відчуження, стала безгоспною після евакуації й відселення людей. 1988 року на цій території був організований Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник — це Білоруський сектор Чорнобильської зони відчуження. А в 1993 році нам передали ще 800 кв. км зони відселення, і тепер наша площа складає 2162 кв. км, що трохи менше, ніж український сектор, а це приблизно 2600 кв. км.

— Як ви можете оцінити наслідки для місцевої флори й фауни? Були такі дослідження?

— Тварин із двома головами, ви знаєте, не бачив ні я, ні мої колеги. Я був на вашій ділянці зони і там бачив сосни — вгорі стовбура в точках росту утворилася кущуватість, фактично стовбур починає рости, як кущ — це пов’язано з генетичними пошкодженнями, може бути мутацією. Це на тій ділянці, де був рудий ліс, похований на відстані 1,5 км від аварійного блоку. І на цій ділянці такі ефекти проявляються. Там дуже висока потужність дози.

— Якими конкретно науковими дослідженнями ви займаєтеся у заповіднику?

— Ми як дослідники вивчаємо процеси перерозподілу радіонуклідів в системі «ѓрунт — рослина», визначаємо коефіцієнти переходу з ѓрунту в рослини, класифікуємо, які види рослинності нагромаджують більше радіонуклідів, які менше, вивчаємо й багато іншого. Витягувати всю активність з ѓрунту — це нереально. І коли ставиться завдання: давайте ми займатимемося питанням реабілітації зони відчуження, то це абсурдне питання. Його не можна на практиці реабілітовувати. Реабілітовувати можна, зрізавши верхній шар ѓрунту глибиною 20 см. Але куди його подіти? Це мільйони тонн. І який ѓрунт ми отримаємо замість того після такої реабілітації? — голий пісок. Тому в нашому випадку залишається спостерігати й вести виправданий моніторинг та пропонувати експериментальні рішення.

— Так що ж по-вашому можна робити на цій землі ?

— У нас 1986 року сталася аварія. Через 10 років було вирішено переселити тварин-червонокнижників. Було відібрано 16 зубрів із Біловезької пущі для переселення до нас у заповідник. Ми зробили велику загороду — зубророзплідник. Рік тримали зубрів у цій загороді, поки вони не адаптувалися. Потім відкрили проходи. Зубри розбрелися. Але як тільки приходить зима, вони повертаються, оскільки знають, що тут їх завжди нагодують картоплею, буряком, комбікормами. Зараз у нас 76 зубрів. Це за 14 років. Зараз думаємо про вселення другої групи зубрів, аби влилася нова кров і не було кровозмішання. Український сектор завіз коней Пржевальського, зараз декілька особин і в нас живуть.

— В Україні немає єдиного погляду на наслідки Чорнобиля, як і серед міжнародного співтовариства. Існують дві полярні точки зору на Чорнобиль: МАГАТЕ і ВООЗ говорять, що, окрім 4000 випадків захворювання раком щитовидної залози після опромінення в дитячому віці, а також загибелі декількох десятків ліквідаторів, інших певно встановлених наслідків чорнобильського опромінення немає. Багато інших європейських організацій, партія Зелених Європи звинувачують МАГАТЕ в применшенні наслідків катастрофи. Яка ситуація в Білорусі?

— У нас теж є й ті, й інші. Але в нас більш витриманий погляд. Ми вважаємо, що негативні наслідки для нації є. По-перше, білоруська нація менш чисельна порівняно з українською, нас лише 9,5 млн. По-друге, у вас територія більша. У нас майже п’ята частина території виявилася забрудненою. Що вважати забрудненою територією? Адже глобальне забруднення свого часу було в результаті ядерних вибухів у 1962—1963 роках. І воно нікуди не зникло. Потихеньку розпадаються радіонукліди, рівень зменшується. Учені вважають, що тоді рівень забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 складав одну десяту кюрі на квадратний кілометр.

— Це багато чи мало? Поясніть.

— Після Чорнобиля ми вважаємо, де щільність забруднення радіоцезієм 1 кюрі й менше на квадратний кілометр, то ми не звертаємо уваги. Хоча це в 10 разів вище, ніж колись було забруднення 1963 року в результаті глобальних ядерних випробувань. Тоді американці, французи, британці й Радянський Союз показували свою потужність один перед одним.

РАДІОАКТИВНІ ДРОВА — ЧИ ПОТРІБНЕ УКРАЇНІ ТАКЕ ЄВРОПЕЙСЬКЕ РІШЕННЯ?

— Нещодавно ЄС заявив, що Чорнобиль — це не зона відчуження, а зона розвитку. В розробленій ЄС для України стратегії соціально-економічного розвитку Чорнобильського регіону й зони відчуження основний акцент зроблений на бізнес-потенціал забруднених територій. На ваш погляд, Чорнобиль — зона відчуження чи розвитку?

— Питання неоднозначне. Я дещо з іншого боку хотів підійти до питання щодо зони розвитку. Я згоден до певної міри — це зона розвитку, але давайте поглянемо, під яким кутом. Сталася найбільша катастрофа за всю історію людства, вибухнув реактор. Суспільство зробило об’єкт укриття. Це колосальний досвід, хоча й дуже гіркий, це потенціал і на майбутнє. Людина вже щось зробила. І якщо в майбутньому що-небудь подібне повториться, то в людства вже накопичився певний досвід. Ви зараз робитимете конфаймент, арочну конструкцію. Це теж світовий досвід, надбання всього людства. І непросто так французи й американці дають гроші. Вони на цьому теж здобувають досвід. У них будуть системні рішення з цього питання. З цієї точки зору — це розвиток. Що стосується сільського господарства — вважаю, недопустимо на цих землях вести сільське господарство. Там, де вище 40 К/км2 по цезію-137, вище за три кюрі по стронцію-90, одна десята по плутонію, — там не можна вести сільське господарство, оскільки земля обробляється, ореться, засівається, збирається і порошиться. Треба подумати про людей, які працюватимуть там. Ми ще до кінця не знаємо ефекту від дії паливних часток, до складу яких входять альфа-випромінювачі, й які можуть потрапляти в органи дихання і там затримуватися.

— Чорнобиль завдяки викидам радіоактивних речовин — це проблема назавжди ? Чого варто боятися?

— Так, по трансуранових елементах. Наприклад, було викинуто чотири ізотопи плутонію (Pu-238, 239, 240, 241). Періоди напіврозпаду перших трьох з них знаходяться в інтервалі від 87 до 24 000 років). Візьмемо самий нешкідливий — четвертий з них — плутоній-241, який є слабким бета-випромінювачем, період напіврозпаду якого дорівнює 14 рокам. З моменту аварії пройшло 24 роки. Вже розпалося 70% вихідної кількості плутонію-241. Але якщо він сам порівняно нешкідливий, то він генерує за рахунок бета-розпаду америцій-241, який є таким же альфа-випромінювачем, як перші три ізотопи плутонію. Кількість накопиченого сьогодні америція-241 вже перевищила сумарну кількість перших трьох ізотопів плутонію Слід додати, що він в природному середовищі рухливіший, аніж плутоній, а період напіврозпаду складає 430 років.

— Київ він накриє? З Києва виїжджати?
— Ні, не треба.

АТОМНА ЕНЕРГЕТИКА — АЛЬТЕРНАТИВА РОСІЙСЬКИМ ГАЗОВИМ ОБІЙМАМ

— Білорусь почала будівництво атомної електростанції в Островці — дуже зеленому й красивому місці, де менше загрожують землетруси й є доступ до води. Ваша думка з приводу будівництва АЕС в Білорусі для економіки, для безпеки, для екології, враховуючи уроки Чорнобиля?

— Давайте я вам розповім байку, яка пов’язана з Ігналінською атомною станцією. Чому в Білорусі до цих пір немає атомної станції... Свого часу, коли ще першим секретарем ЦК КПБ був Петро Миронович Машеров, опрацьовувалося рішення про будівництво атомної станції в Білорусії. Машеров не хотів ризикований, складний об’єкт розташовувати на території республіки. Він звернувся до президента Академії наук БРСР, аби підготували обѓрунтування, що небажано будувати АЕС в Білорусі. Я тоді працював в Інституті ядерної енергетики. Завідувач лабораторії дав мені завдання підготувати обѓрунтування. Я підготував первинне вихідне мотивування. Його багато разів шліфували й доопрацьовували, й так вийшло, що в Білорусі тоді АЕС не збудували. Побудували в Ігналіні, в Литві. Тобто я тоді сказав своє «няв», і в нас не побудували атомну станцію. Але йдуть роки, з’являється сивина й лисина, міняється світогляд, значить, з’являється досвід, економічні питання стають ближчими. На сьогоднішній день у Білорусі вся енергетика концентрується на 93% на газі з Росії.

Ви вже знаєте, що таке «газове питання»? Постає питання: наскільки ми незалежні як невелика республіка незалежно від того, хто стане наступним президентом? Тому вважаю виправданим зараз себе енергетично забезпечити. Коли працювали Чорнобильська, Ігналінська АЕС, ми проводили обмін, покривали недостачі енергії. Але зараз ці станції не працюють, і постало непросте питання: будувати чи не будувати свою атомну? Адже був мораторій на небудівництво. І не лише у нас, у всій Європі. Але життя вимагає свого. Зараз покращали системи безпеки, блоки стали надійнішими. Тому я — за будівництво атомної станції.

— А де вам брати шість млрд. на будівництво атомної станції? — Брати кредити, знову ж таки, у Росії.

— Але тоді це знову буде залежність від Росії?

— Так, але енергія буде наша на перспективу.

ВІДХОДИ МИРНОГО АТОМА — НАША СПАДЩИНА НАЩАДКАМ

— Але ви за будівництво атомної електростанції лише з тієї причини, що це можливість економічної й, відповідно, політичної незалежності Білорусі?

— Думаю, що так. З точки зору радіоекології, все одно енергію десь треба брати. Ось ви, коли спалюєте донецьке вугілля, то перевищуєте викиди від атомної станції. Ми тут не говоримо про відходи, які потім треба буде десь «захоронювати». Це складна й довгоживуча проблема, і неправильне її вирішення може торкнутися всієї планети. Поки відпрацьоване паливо зберігають, контролюють, частково переробляють для використання в медицині, будівництві, промисловості.

— Щорік 2 млрд. дол. втрачає Україна через будинки, що не утеплюють. Всі джерела поновлювальної енергетики генерують лише 0,5% поновлювальної енергетики, а це надзвичайно низький показник. Саме впровадження програм енергоощадності в будинках, розвиток поновлювальної енергетики можуть на 60% понизити залежність від російського газу. Скажіть, у Білорусі проводилися дослідження потенціалу альтернативних джерел енергії замість атомної енергетики?

— Ми використовуємо альтернативні джерела, але їх недостатньо. У нас у зоні в науковому містечку ми газ не використовуємо, палимо дрова. Але якщо всі дерева спиляємо, то де тоді брати кисень? Відносно вітрової енергії, я бачив в Естонії — там на березі й на багатьох горбах біля Нарви стоять вітряки, й це якийсь вихід. Раніше я знайомився з розрахунками англійців, що повна енергія, витрачена на виготовлення конструкцій вітрових електростанцій, дорівнює енергії, яку вони здатні виробити за рахунок свого ресурсу.

— Зараз багато хто вважає, що врятувати клімат без розвитку атомної енергетики неможливо. Противники атомного розвитку вважають таку дорогу тупиковою й закликають робити ставку на альтернативні джерела. Ваша думка?

— Напевно, можна. Але це буде нецікаво для людства. Можна відмовитися від використання електроенергії, відмовитися від літаків і автомобілів та від багато чого іншого, перейти на натуральне господарство — що виробив, те і спожив. Таке життя сьогодні нікого не влаштує. Ми живемо в іншому світі. Альтернативні джерела енергії не задовольнять всі наші потреби. Атомна енергетика може врятувати екологію, за рахунок того, що зменшиться викид СО2 в атмосферу. Цікава картина відбувалася між англійцями й французами. Коли обговорювалося питання, будувати атомні електростанції чи ні, то в Англії піднялася багатолітня дискусія — чи це добре, чи це погано. Всі були залучені — громадськість, парламент. Французи тим часом уздовж протоки Ла-Манш поставили декілька атомних станцій. Отримують тепер енергію, а за розою вітрів усі здування йдуть у бік англійців.

— Який головний урок Чорнобиля?

— Технікою повинні керувати професіонали. Уряди мають миттєво реагувати, а не виводити людей на демонстрацію. Чорнобиль — це помилка людини: був прийнятий ряд неправильних рішень, які призвели до такої страхітливої катастрофи.

— Таке світоглядне питання. Якщо людина не розвиватиме атомну енергетику, то як вона може повертатися в первісну добу? Яка має бути грань в стосунках «людина-природа», через яку людина не повинна переходити, аби природа не мстилася людині ?
— Проблематичні питання ставите. Не так просто, сидячи за столом, відповісти.

Має бути баланс-рівновага: людина повинна відчувати себе комфортно в здоровому середовищі, й природне середовище має відповідати їй тим же. Людина не може бути здоровою в хворому природному середовищі. Я —за паритетні стосунки. Людина — це найуразливіше біологічне створіння на землі. Ми як біологічні індивіди найбільш наражаємося на ризики постраждати. Якщо буде погано, то в першу чергу дуже погано буде людині.

Безкоштовне пиво - дорога залежність

ЩОДЕННИК
Ганна Гопко
На касі фаст-фуду української їжі в торговельно-розважальному центрі на Позняках пропозиція касирки здивувала:
— Вам фішку на безкоштовне пиво дати ?
— Ні, — швидко відреагувала я...
Непотрібна мені ваша фішка.. Уже чотири місяці, як у роті взагалі не було ні пива, ні вина, ні чогось міцнішого. Не скажу, що колись у житті зловживала алкоголем. Однак рішення про 100% життя без алкоголю (навіть на свята) прийняла не відразу.. Одна нетолерантна до алкоголю людина мені «промила мізки» лекцією, з якої запам’ятались фрази: «Ввечері випив пива, вранці помочився своїми мізками», «Алкоголь руйнує нервові клітини тієї частини мозку, що відповідає за совість, гуманність», «У вині та пиві усе корисне, крім алкоголю»..
Однак гарантій, що зможу встояти перед сухим білим запашним вином десь на природі — нема.
Уже жуючи їжу, думала про інших — про тих, хто ніколи в житті не пробував пиво, про тих, хто думає кинути пити пиво із різних міркувань та про тих, хто уже має пивну залежність..
Такі собі фішки на безкоштовне пиво — це не що інше, як стимул почати пити, продовжити це робити... і колись, може, навіть спитися...
Як на мене, то такий спосіб заманювання нових клієнтів є цинічним. І нічим пивних виробників не відрізняє від тютюнових компаній, які безкоштовно роздають цигарки. І ті й інші нищать здоров’я українців..
Спершу нам лізла в мізки набридлива реклама пива із відомими зірками, тепер на кожному кроці відкриті магазинчики із живим пивом.. Як шинки колись...І після цього мені хтось скаже про корпоративну соціальну відповідальність пивних компаній.. Якою ціною вони фінансують благодійні проекти, фінансують різні соціальні акції — ціною підсаджування нових клієнтів?
Совісті немає там, де є бажання збільшити надприбутки за будь-яку ціну.. Але має бути інстинкт самозбереження в кожного.. І в нації загалом! І хочеться вірити, що його не вдасться приспати безкоштовною роздачею пива.. хочеться вірити, що інстинкт самозбереження порятує націю від демографічної кризи.. Бо часто наші проблеми в наших слабкостях.. А халява — не завжди корисна для здоров’я

ВНЩ (ВНУТРІШНЄ НАЦІОНАЛЬНЕ ЩАСТЯ) проти ВВП

Національне щастя
Як його забезпечують у БутаніГанна ГОПКО, спеціально для «Дня»


Королівство Бутан, розташоване на схилах Гімалаїв по сусідству з Китаєм та Індією, відоме у світі своїм безпрецедентним кроком — забороною продажу сигарет! Маленька високогірна країна, у якій медичне обслуговування безкоштовне, вирішила не субсидіювати шкідливі звички. І що цікаво, такий ефективний захід із охорони здоров’я був ініційований самими мешканцями — буддистами, для яких куріння — це гріх. Заборона продажу сигарет та обмеження куріння в громадських місцях — не єдине, що варто перейняти в Бутану. Для любителів екологічно дружнього способу життя Бутан — гідне місце для відвідин. У Королівстві особливе ставлення до Матінки-Землі. Тут рослини та тварини — живі істоти. Тут не використовують хімічні добрива і практикують принципи «зеленої» економіки. Тут уже давно виміряють розвиток країни за рівнем зростання національного щастя, а не валового внутрішнього продукту. Як цього вдається досягти цій маленькій країні, «Дню» розповів міністр охорони здоров’я Королівського уряду Бутану Занглей ДУКПА, який брав участь у 63-ій Генеральній Асамблеї ВООЗ у Женеві.


— Прочитавши чимало матеріалів про Вашу країну, мене дуже вразив той факт, що Ви змогли підняти середню тривалість життя з 37-ми років у 1962 році до 66-ти років у 2005 році. Скажіть, будь ласка, як вашій країні вдалося за такий короткий проміжок часу добитися таких успіхів? Адже це питання зараз дуже актуальне і для України, котра переживає демографічну кризу, посилену надмірним споживанням алкоголю та тютюну, котрі скорочують тривалість життя.— Знаєте, Ганно, по-перше, нашій країні дуже поталанило з королями, адже іноді мудрий король набагато кращий за будь-яку демократію. Окрім того, в нас ще й дуже гарний уряд, що в поєднанні дозволяє мені сказати, що однією із запорук успіху були розумні лідери. Головним завданням для них є не самозбагачення, а забезпечення добробуту населення. Але це лише перший фактор.
По-друге, Бутан — маленька країна, це наша перевага. Нею набагато легше керувати, впроваджувати зміни. Населення Бутану на сьогодні складає близько 700 тис. чоловік. Також в нашій країні є певний план розвитку сім’ї, разом із наданням безкоштовної невідкладної медичної допомоги.
Наш четвертий король отримав трон 1972 року, коли йому було лише 16 років. 1974 року, коли йому виповнилося 18 років, у своїй промові до бутанців під час коронації він зазначив, що ми не маємо бути під впливом ВВП, орієнтуватись лише на зростання ВВП як на один із головних показників розвитку країни, а маємо також сконцентрувати увагу на соціальній, екологічній, духовній сферах тощо. Тому основним показником розвитку країни має стати зріст внутрішнього національного щастя (ВВЩ), а не ВВП. Саме тому вся його майбутня політика була побудована на філософії зростання національного щастя в країні. Навіть модернізація країни та розвиток її в економічній сфері, включаючи монетизацію, проходили під егідою цієї філософії. Я не пам’ятаю, чи 37 років, як ви стверджуєте, чи 45 — була середня тривалість життя в країні на той час — але в будь-якому випадку це було неправильно. Деякі подають цифру 37, але вона мені здається спекулятивною, в деяких книжках я зустрічав цифру — 45, але на той час в нас не було достовірних даних і нормальної статистики. Тепер же я з впевненістю можу сказати, що в Південній Азії середня тривалість життя складає 66,6 р., а в Бутані ця цифра ще вища і доходить до 70-ти років.
— Бутан — чи не єдина країна в світі, де у 2004 році повністю заборонено продаж сигарет. Мені як українці важко уявити, щоб, скажімо, український уряд чи президент одного дня просто заборонили продаж тютюнових виробів, адже українське суспільство ще морально не готове до такого кроку. Скажіть, будь ласка, як вам вдалося цього досягти?
— Ви знаєте, я думаю, що тут дуже важливу роль відіграють соціальний, культурний та релігійний аспекти життя. Нам вдалося заборонити виробництво, культивацію та продаж тютюнових виробів, але ми не можемо заборонити куріння як явище.
— Тобто люди можуть купувати сигарети, скажімо, в Індії і курити їх у Бутані?— Так, але людина не може курити їх в громадських місцях. Тобто, якщо ти хочеш вбивати себе — будь-ласка, але не інших. Але я хочу, щоб ви зрозуміли інше. Ця заборона не була чимось, що було нав’язано урядом. Так, звичайно, керівництво країни відіграло свою роль у впровадженні цих заборон, але сама пропозиція такої заборони була від людей, від народу. Адже, окрім того, що куріння шкодить здоров’ю, воно ще й заборонено нашою релігією — буддизмом. Пропозиції щодо заборони надійшли з усіх 20-ти територій, на які поділена наша країна, і вони всі були одностайні в тому, що продаж сигарет потрібно забороняти. Національна Асамблея легко підтримала цю ініціативу, адже вона виходила від самих людей.
Курці можуть привозити з собою сигарети. Так, скажімо, якщо ти не бутанець, чи не сповідуєш буддизм — ти можеш привозити собі сигарети, чи замовляти їх, але за сигарети доведеться сплачувати величезний податок. Якщо ж людина захоче привезти більше дозволеної норми і буде спіймана на цьому — її будуть судити і накладуть величезні штрафи за це.
— Наскільки такі антитютюнові заходи ефективні? Який рівень поширеності тютюнокуріння сьогодні в Бутані, скажімо, в містах, де рівень куріння вищий?
— Менше 2% — такі дані нещодавно проведеного дослідження.
— Одним із головних питань на 63-й Генеральній асамблеї ООН стало обговорення глобальної проблеми надмірного споживання алкоголю та алконапоїв, особливо серед молоді. Нарешті делегації навіть затвердили Глобальну стратегію боротьби з негативними наслідками споживання алкоголю. Скажіть, будь ласка, чи існує така проблема в Бутані?
— Взагалі-то така проблема існує, особливо серед молоді. І з цією проблемою важко боротися, тому що, як би це не здавалося дивним, — це частина культури. Так, серед чоловіків прийнято приходити в гості з алкоголем домашнього виробництва, який на нашій мові має назву «Ара» і виробляється з рису та інших зернових. Особливо це стосується Півдня та Південного Сходу країни. Як кажуть наші люди, — якщо ти знаєш як правильно пити — то це ліки, якщо ж не вмієш пити — це отрута (сміється).
Ми не видаємо ліцензії на продаж та виробництво алкогольних виробів закладам, які розташовані поблизу медичних, освітніх та релігійних установ. Звичайно, в нас також заборонений продаж алкогольних виробів особам до 19 років. Окрім того, в нас заборонений продаж алкоголю по вівторках та п’ятницях, а також вранці — до 13 години дня. Але, знову ж таки, ми лише розробляємо програму на основі досліджень по боротьбі з алкоголем, і те, що було зроблено — це лише базові початкові кроки. Звичайно, це спричиняє певні економічні проблеми, але громадське здоров’я набагато важливіше за будь-яку економіку.
— Тут виникає запитання про спроможність купувати шкідливі продукти. Яка середня заробітна плата на місяць в Бутані, наприклад, в столиці?— Близько 400—500 доларів США.
— Як на мене, непогано...
— У нас вважають, що Бутан — найбагатша країна в Південній Азії.
— Я була вражена, що під час вибудовування економічної стратегії вашої держави особливо брали до уваги охорону навколишнього середовища... Так, наприклад, я прочитала, що у вас заборонено вбивство будь-яких тварин та використання хімікатів...
— Так, але, знову ж таки, — це закладено в основі нашої релігії, адже будь-які живі істоти, навіть квіти — священні. Отже, якщо ти зрубуєш дерево — ти його вбиваєш, або якщо ти розчавлюєш комаху — це також вбивство, адже в них є таке саме життя.
— Ви могли б коротко розповісти, на чому базується політика зростання національного щастя Бутану, що є його «трьома китами» ? — Наша політика зростання національного щастя базується на чотирьох основних принципах. Перший принцип ѓрунтується на стабільності й рівності економічного зростання. У нас є багаті природні ресурси, але вони повинні розумно використовуватися, щоб в майбутньому так само стабільно приносити свої плоди та рівно розподілятися між усіма громадянами. Тобто економічні вигоди мають бути постійними та рівними. Це лежить в основі першого принципу.
Другий принцип полягає в збереженні та розвитку нашої культури. Він базується на тому, що культура має бути об’єднуючою силою суспільства, яка створює гармонію у ньому. Бутан — невелика країна, розташована поруч із Китаєм. І наша культура є нашою армією — тим, що тримає нас разом і дозволяє об’єднуватися на захист нашого суверенітету.
Третій принцип полягає в збереженні нашої матінки-природи, яка дала нам життя, а саме збереженні та захисті навколишнього середовища, щоб жити в гармонії з природою та екосистемою.
І четвертий принцип, без якого неможливо побудувати щастя, полягає в наявності гарного керівництва країни. Якщо в країні слабкий уряд — перші три принципи не зможуть ефективно працювати, саме тому четвертий принцип полягає в тому, що в нас гарний уряд. Четвертий принцип поділяється в свою чергу на 9 складових, які також поділяються на 72 показники. Так от, здоров’я є однією зі складових.
Щодо захисту навколишнього середовища — 74% нашої території вкриті зеленню, і однією із задач на сьогодні є те, що 64% загальної площі країни повинно бути вкрито лісами. Ми розуміємо, що природа є дуже вразливою. Так, звичайно, ми могли б зруйнувати багато всього бульдозерами і побудувати щось на тих місцях, і це, можливо, навіть було б краще з економічної точки зору. Але ми розуміємо, що екологія та захист навколишнього середовища набагато важливіші за економічний аспект. Тому ми не зважаємо на те, що нам більше коштів вартує бути екологічно дружними до природи, ніж просто витрачати природні ресурси, щоб наші діти могли жити в кращому та безпечнішому місці.
— На жаль, наш уряд більше турбується про ВВП, ніж про ВНЩ (внутрішнє національне щастя)...
— Коли за основу береться нав’язаний капіталістичними країнами та корпораціями ВВП — головним пріоритетом стає отримання максимального прибутку та розвиток ринку, але ж ніяк не щастя нації. Знаєте, який приклад на найпримітивнішому нижчому рівні у нас зазвичай наводять, щоб показати різницю між запропонованим капіталістами ВВП, ключовим моментом якого є збагачення, та нашим ВНЩ (сміється). Якщо ти приготував собі сам вечерю і з’їв — це ВНЩ, якщо ж пішов вечеряти до ресторану — це ВВП. Я не кажу, що ВВП як показник поганий, але він повинен бути лише одним із показників, але ж ніяк не основним.

http://www.youtube.com/watch?v=n0ZFrFNr53M

http://www.youtube.com/watch?v=n0ZFrFNr53M - РОЛИК-ПРЕЗЕНТАЦІЯ АКЦІЇ НА 5 ЧЕРВНЯ! ( чорновик)

усі запрошені!

Від екологічної руйнації – до екологізації життя

ЕКОКАЛЕНДАР НАПОВНЕНИЙ РІЗНИМИ СВЯТАМИ ЧИ ПАК НАГАДУВАННЯМИ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ РЯТУВАТИ ПЛАНЕТУ. Так непомітно пройшов і День Землі і День охорони навколишнього середовища ( 16 квітня). Як для України, тема є надто актуальною, аби привертати до неї увагу громадськості лише декілька раз на рік, адже у сфері екології, хоч чого б вона стосувалася — води, повітря, землі, лісового господарства чи утилізації відходів, — суцільні небезпеки та ризики. Настільки великі, що можуть стати важливішими за військові чи інші загрози. Але будь-яка охорона довкілля починається з свідомості.

Корумпована влада порушує Конституцію України, Водний та Лісовий кодекси, відсікаючи українців від України: довжелезні паркани, за якими озера, ріки, ліси, заповідники, віддаляють громадян від найкращих природних ландшафтів. Щодня у ЗМІ говориться про нові факти порушень законів впливовими людьми, однак масовими протестами вони не супроводжуються. Чому ми дозволяємо мерам різних міст, можновладцям забирати найкраще та жити за наш рахунок? Більше того — нищити і завдавати шкоди, адже вирубування лісів, намивання островів чи будівництво доріг у заповідних зонах порушує весь природний гомеостаз, нищить всю систему загалом. Як формувати екологічну свідомість та світогляд, де довкілля — це насамперед матеріальний ресурс?

Із такими непростими запитаннями газета «День» звернулася до Олександра СТЕГНІЯ, доктора соціологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту соціології НАН України, виконавчого директора Центру соціальних і політичних досліджень «Соціс», автора численних публікацій на соціально-екологічну тематику, монографії «Інституціоналізація екологічних інтересів у суспільстві соціогенних ризиків».

— Постчорнобильська Україна — на порозі екологічної руйнації. Щодня ми чуємо про чергове знищення скверу, варварську вирубку зелених насаджень, масштабні будівельні проекти на території заповідників… Такі загальні проблеми характерні для всієї України. Чому, на вашу думку, немає масового опору населення? — Ваше запитання стосується екологічної сфери, хоча його треба ставити ширше. Мова йде про захист прав людини, тому що коли ми говоримо про природне довкілля, то маємо на увазі також екологічну безпеку, захист екологічних інтересів людини і, власне кажучи, захист права жити в безпечному довкіллі. Що відбувається з соціальною активністю? Тут доцільно звернутися до такого поняття, як легітимність. Суть цього поняття полягає у підтвердженні або схваленні суспільством певних соціальний дій. Якщо говоримо про легітимність влади, то це схвалення населенням тих кроків, які робить влада. Відразу ж зауважу, не слід плутати легітимність із легальністю, оскільки остання означає узаконення. Чому інколи виникають колізії? Коли є узаконення незаконних дій, бачимо прописані правові норми, які начебто легалізують те, що є порушенням. Але така легітимність не схвалюється більшістю населення.

— Тобто можна сказати, що легітимна влада здійснює нелегітимні речі, такі дії, які суспільство не підтримує. Чому так відбувається?— Щодо влади, візьмемо період останніх п’яти років. Фактично влада поділилась на два великих табори, які репрезентували державну владу й водночас один одного зовсім не сприймали, дуже часто йшла боротьба на самознищення. І це впливало на масову свідомість. Виникає питання: які спільні цінності можуть бути в країні, якщо то єдина країна? Виборцям стало зрозуміло, що сама політична еліта нехтує міжнародним авторитетом країни, дозволяє собі таким чином принижувати українське суспільство в цілому. По суті, виходить: хто б при владі не був, влада — це погано, і цей нігілізм у ставленні до політичної влади без зміни знаків «плюс» — «мінус» — це вже перший серйозний крок до втрати легітимної основи української влади. А що сталося з населенням? Тут з’явився інший феномен. Відбувається перевага приватної сфери життя над публічною. Що я маю на увазі? Фактично приватизація суспільного життя стала вже доведеним фактором. Інтерес до політичного життя здебільшого обмежується лише розмовами про політику, на зразок відвертості «кухонних» розмов на політичні теми радянської доби. За невтручання у справи своєї «політичної кухні» політики віддячують своїм прихильникам певними матеріальними винагородами. Підтвердження цих слів доволі легко можна знайти в наших сьогоднішніх реаліях, коли окремі політичні сили й політики банально купують прихильність значної частини виборців. Як цілком конкретний приклад можна пригадати перемогу Черновецького.

— Пане Олександре, як ви думаєте, коли українці стануть багатшими, вони стануть соціально активнішими чи ні?
— Не певен. Між багатством і соціальною активністю не можна ставити порівняння, хоча тут можна сказати, що середній клас — це база соціальної підтримки екологічних цінностей. Про бідність можна так сказати: вона поглиблює, ускладнює боротьбу за екологічні інтереси, але з іншого боку не бідність є причиною соціальної пасивності, а багатство — соціальної активності. Наприклад, якщо взяти екологічно свідому інтелігенцію, то далеко не всі серед неї — люди заможні. Значний вплив має соціальний контекст, в якому молода людина проходить шлях соціалізації, громадянського становлення.

— Якщо б ви отримали можливість визначати головні напрямки фінансування соціальної сфери, то куди б ви спрямували кошти? — Щодо екологічних інтересів, вони мають свою специфіку, власне кажучи, весь радянський період та й зараз ставлення до природних ресурсів є таким, що вони майже безплатні. Правда, зараз вже лічильники на воду поставили. Природні ресурси завжди були й є доступними і тому не мають особливої вартісної цінності. Ця цінність формується тоді, коли виникає великий дефіцит. І, до речі, ми вже маємо приклад з якісною питною водою, яка перетворюється в товар. Як не сумно казати, але усвідомлення того, що вода є товаром, робить її інструментальною цінністю. Це і лічильники в будинках, це і оплата комунальних послуг, це і купівля бутильованої води. До речі, в Києві вже нараховується з десяток компаній, які розвозять воду. Ще недавно всі б сміялися з тих, хто купував би воду. А сьогодні — нормальна реакція, розуміння, і тут варто враховувати наслідки вживання води для здоров’я людини. Але тут ми стикаємось також із соціальною нерівністю, точніше, я б сказав, екологічною нерівністю, оскільки далеко не всі можуть дозволити собі купувати воду.

— Наскільки наша влада дослухається до вас?— Я хотів би поставити питання детальніше і ширше — про теперішні взаємини між науковою елітою й управлінськими рішеннями, між істеблішментом і наукою. Тут ситуація яка? При всіх негараздах і недоліках діяльності Національної академії наук там є речі креативні, які можуть використовуватися в соціальній політиці держави, особливо зараз ми відчули потребу в енергозберігаючих технологіях. Інститут, наприклад, щорічно друкує збірку наукових публікацій та емпіричних даних під назвою «Українське суспільство. Динаміка соціальних змін». Ця збірка виходить вже багато років, ми її передаємо в Адміністрацію Президента, у профільні комітети Верховної Ради, і таким чином органи влади можуть цей матеріал використовувати у своїй практичній роботі. Зворотній зв’язок має місце, коли приймаються якісь адміністративні рішення. Наприклад, коли обговорюється якась програма Кабінету Міністрів, вони звертаються в Академію наук і до нашого Інституту. Наші колеги Євген Іванович Головаха і Наталія Вікторівна Паніна побудували методику виміру індексу соціального почуття. Цей індекс вимірює, наскільки люди комфортно живуть у цьому суспільстві. Короткий варіант індексу будується на 20-ти показниках, і там можна побачити, наскільки він є критичним, некритичним, і це підказка для соціальної політики, для, власно кажучи, реалізації певних форм. Ми це даємо. Але, на моє переконання, наші розробки поки не використовуються належним чином. Чому? Згадаємо початок нашої бесіди. Немає загально-об’єднуючих соціальних цінностей для всієї України. А от тут, до речі, є такі цінності. Це може бути і здоров’я населення України, і якісна освіта, і екологічна безпека, і юридична допомога у захисті своїх прав. Це цілі, які можуть об’єднати наше суспільство. З пошуком національної ідеї в історичному минулому я був би обережний, оскільки нашу історичну спадщину розуміють і використовують по-різному.

— Пане Олександре, наскільки зараз матеріальне домінує над екологічними цінностями, привалює сучасну молодь? Що формує нашу молодь, про що вона думає?
— У багаторічному моніторинговому дослідженні «Українське суспільство: думки, оцінки й умови життя населення України», яке вже ведеться 16 років, дано соціальний портрет населення України. Молодь до 30 років у цьому моніторингу складає в середньому понад 20 відсотків від загальної чисельності опитаних, і тенденції, які є серед молоді, свідчать, що вона дуже чутливо реагує на ті приклади поведінки, які зараз домінують у суспільстві. І тут старша генерація несе особливу відповідальність. Коли на рівні школярів початкових класів уже починається конкуренція за володіння певними матеріальними благами: банально це починається від володіння певними брендами мобільних телефонів, потім — хизування досягненнями своїх батьків, а не власними успіхами у навчанні. Сьогодні для молоді важливо, і я це своїм дітям кажу, відродити або зробити у суспільстві домінуючою цінність праці. Наші діти сповзають у сферу конс’юмерізму. І це може призвести до загибелі спільності небайдужих до захисту своїх громадянських прав і свобод людей, відповідальних за розвиток своєї країни. Тому та теза, що молодь більш сприятлива до екологічних цінностей, працює частково. Чому? Це залежить від соціального мікросередовища — це може бути громадська організація, певний гурток, професійне товариство, коло знайомих та друзів, під впливом яких формується екологічний світогляд та відповідні зразки поведінки. Але в цілому сучасне українське суспільство негативно налаштоване щодо екологізації свого повсякденного життя.

— Як ви ставитеся до того, що особливо багато молоді залучено до різних політичних акцій? — В наших реаліях маніфестант — це не ознака соціальної чи політичної свідомості, а насамперед спосіб додаткових доходів. Це ми допустили, що після так званої маніфестації молодь п’є кухоль пива чи курить цигарку. Я впевнений, що все ж таки треба починати з цінності праці, корисної суспільству, а потім, можливо, і буде активність. Тому що людина, яка працює, вже приносить певну користь суспільству. Якщо людина досягла певного високого професійного рівня, то вона потенційно готова у разі порушень, пов’язаних із соціальним управлінням і функціонуванням свого підприємства, пристати і на позицію громадянську. Чому серед екологів багато професійних вчених, не алярмістів, а по суті їхня позиція професійна, їхні знання говорять, що зараз може бути погано. І вони виходять на другу, вже соціальну позицію активності. До речі, не може бути справжній професійний еколог без певної громадянської позиції. Тому що він розуміє, його професійна сфера показує, що є негаразди і треба щось робити. Так, у багатьох інших сферах, візьміть, будь-ласка, безпеку продуктів харчування, — кваліфікований юридичний захист людей, кваліфіковане медичне обслуговування. Сьогодні нерідко питання вже стоїть не про оплату медику, а як знайти лікаря, здатного надати кваліфіковану медичну допомогу.

— Який ви бачите вихід із цієї ситуації?

— Доцільно визнати екологічну безпеку, екологічне здоров’я — екологічними інтересами, соціальними цінностями для усього українського суспільства, поза його поглядів на будь-яку політичну силу. В цьому сенсі я хочу наголосити: екологічна безпека є поза політикою в сенсі певних ідеологічних вподобань. І це розуміння має йти від вищих щабелів державної влади, і тоді екологічна складова нашого життя стане цінністю, яка об’єднує українців, незалежно від місця їхнього проживання. Донецьк, Маріуполь, Калуш — цей перелік можна продовжувати. Це різні географічні точки України з різними ідеологічними орієнтаціями, однак вони мають спільну соціальну цінність — екологічну безпеку населення, без якої неможливо забезпечити належні умови повсякденного життя. Влада, президент, уряд мають зрозуміти: на кону національні інтереси країни, й ми підказуємо в наших результатах, де знаходити загальнонаціональні пріоритети.

№67, п'ятниця, 16 квітня 2010
версія для друку

Битва за Прорізну.. Війна ще не виграна

ЩОДЕННИК

29 квітня
— Дай Боже щастя!
— Дякую, Вам також, — підняв голову від несподіванки садівник, котрий навприсідки у ямку садив нове деревце.
— Так уже гарно стало тут у скверику на Прорізній, посадили ялиночки та проклали доріжки. Лише за тиждень моєї відсутності.
— Це ще не гарно. Що ще тут буде. Подивитеся.
— Як добре, що битва за Прорізну таки закінчилася перемогою громадськості. Пригадую, як зимою ми тут паркан двічі ламали, щоб не допустити будівництва ресторану.
— Яке там відстояли, — відповів чоловік. Хтозна, що ще може бути. Владу ж не змінили. Той самий Черновецький і далі при владі, як і чиновники, які давали дозвіл на будівництво. Може, вони чекають, що народ втихомириться, і з новими силами почнуть.
Ви знаєте, Ви праві. Поки владу не зміниш, нема гарантії, що нові Дарниці, нові Прорізні не виникатимуть у різних районах Києва.
Все залежить від людей. Отож, продовжуйте боротися.
Ось така несподівана й для мене розмова. Дійсно, вигравши битву — не варто розслаблятися. Бо можна програти війну. Попри все на серці було тепло. Замість ресторану, замість тої уже виритої 10-метрової ями тут — у центрі столиці України — уже гарний скверик, у якому нові деревця. Тож, буде кисень. Захотілося теж посадити своє дерево. Дерево надії.
№76, четвер, 29 квітня 2010