Клімат і розвиток атомної енергетики

Клімат і розвиток атомної енергетики
Чому не варто забувати уроки Чорнобиля


Чи врятує розвиток атомної енергетики клімат? Все частіше це питання обговорюють світові вчені, політики та громадськість. Експерти впливових світових агентств, серед яких МАГАТЕ, багато американських дослідницьких центрів, країни-прихильники атомної енергетики вважають, що без її розвитку врятувати клімат і, відповідно, людство не можна. Їхні противники, серед яких ряд неурядових організацій, як-от «Жінки в Європі ради спільного майбутнього», Грінпіс, партії зелених європейських країн, закликають не робити клімат ядерним і наводять аргумент, що на кожен євро, інвестований в енергоефективність і певні види поновлюваної енергетики, можна досягти в 11 разів більшого скорочення емісій парникових газів, ніж при використанні ядерної енергетики. Поки міжнародна громадськість дискутує, більшість країн чекати не може.
На будівництво атомних станцій більшість країн штовхає прагнення до енергетичної незалежності від чужого газу, нафти. Наприклад, Білорусь, яка почала будівництво атомної станції, бачить можливість політичної свободи від Росії. Що отримає Україна від будівництва в партнерстві з Росією нових атомних енергоблоків, покаже час.
Чи усвідомило людство уроки Чорнобиля, і які реальні масштаби катастрофи? Які загрози на шляху до атомного розвитку людства і що робитимуть нащадки зі спадщиною відходів мирного атома? Все-таки Чорнобиль — зона відчуження чи розвитку, як на цьому наполягають експерти ООН і ЄС, які нещодавно представили для України стратегію соціально-економічного розвитку Чорнобильського регіону й зони відчуження, в якій основний акцент зроблений на бізнес-потенціал забруднених територій. З такими запитаннями газета «День» звернулася до Юрія Івановича БОНДАРЯ, заступника директора з наукової роботи Поліського державного радіаційно-екологічного заповідника Міністерства з надзвичайних ситуацій Республіки Білорусь (аналог української зони відчуження), кандидата хімічних наук. Як колишній співробітник спеціалізованого Інституту ядерної енергетики в Соснах (під Мінськом) він був тією людиною, яка 30 років тому написала вихідне наукове обѓрунтування, внаслідок якого атомну станцію побудували в Литві, а не в Білорусі. Зараз він підтримує наміри керівництва країни, яке почало будувати атомну станцію на території Білорусі.


--------------------------------------------------------------------------------

НАСКІЛЬКИ ЧУЖА НАМ ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ?
— Як один із кращих фахівців Білорусі, як ви вважаєте, які наслідки має вибух на Чорнобильській АЕС через 24 роки після катастрофи для довкілля та здоров’я людини ? Як ви оцінюєте їх зараз ?

— Можу лише сказати, що в Білорусі вже достовірно підтверджено і визнано, що рак щитовидної залози у наших жителів пов’язаний із Чорнобилем. Що стосується довкілля, звичайно, ефект від Чорнобиля нехороший в тому в плані, що будь-яке забруднення має наслідки —і для середовища, і для людини, яка сама є частиною цього середовища. Територія, що була виділена як білоруський сектор зони відчуження, стала безгоспною після евакуації й відселення людей. 1988 року на цій території був організований Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник — це Білоруський сектор Чорнобильської зони відчуження. А в 1993 році нам передали ще 800 кв. км зони відселення, і тепер наша площа складає 2162 кв. км, що трохи менше, ніж український сектор, а це приблизно 2600 кв. км.

— Як ви можете оцінити наслідки для місцевої флори й фауни? Були такі дослідження?

— Тварин із двома головами, ви знаєте, не бачив ні я, ні мої колеги. Я був на вашій ділянці зони і там бачив сосни — вгорі стовбура в точках росту утворилася кущуватість, фактично стовбур починає рости, як кущ — це пов’язано з генетичними пошкодженнями, може бути мутацією. Це на тій ділянці, де був рудий ліс, похований на відстані 1,5 км від аварійного блоку. І на цій ділянці такі ефекти проявляються. Там дуже висока потужність дози.

— Якими конкретно науковими дослідженнями ви займаєтеся у заповіднику?

— Ми як дослідники вивчаємо процеси перерозподілу радіонуклідів в системі «ѓрунт — рослина», визначаємо коефіцієнти переходу з ѓрунту в рослини, класифікуємо, які види рослинності нагромаджують більше радіонуклідів, які менше, вивчаємо й багато іншого. Витягувати всю активність з ѓрунту — це нереально. І коли ставиться завдання: давайте ми займатимемося питанням реабілітації зони відчуження, то це абсурдне питання. Його не можна на практиці реабілітовувати. Реабілітовувати можна, зрізавши верхній шар ѓрунту глибиною 20 см. Але куди його подіти? Це мільйони тонн. І який ѓрунт ми отримаємо замість того після такої реабілітації? — голий пісок. Тому в нашому випадку залишається спостерігати й вести виправданий моніторинг та пропонувати експериментальні рішення.

— Так що ж по-вашому можна робити на цій землі ?

— У нас 1986 року сталася аварія. Через 10 років було вирішено переселити тварин-червонокнижників. Було відібрано 16 зубрів із Біловезької пущі для переселення до нас у заповідник. Ми зробили велику загороду — зубророзплідник. Рік тримали зубрів у цій загороді, поки вони не адаптувалися. Потім відкрили проходи. Зубри розбрелися. Але як тільки приходить зима, вони повертаються, оскільки знають, що тут їх завжди нагодують картоплею, буряком, комбікормами. Зараз у нас 76 зубрів. Це за 14 років. Зараз думаємо про вселення другої групи зубрів, аби влилася нова кров і не було кровозмішання. Український сектор завіз коней Пржевальського, зараз декілька особин і в нас живуть.

— В Україні немає єдиного погляду на наслідки Чорнобиля, як і серед міжнародного співтовариства. Існують дві полярні точки зору на Чорнобиль: МАГАТЕ і ВООЗ говорять, що, окрім 4000 випадків захворювання раком щитовидної залози після опромінення в дитячому віці, а також загибелі декількох десятків ліквідаторів, інших певно встановлених наслідків чорнобильського опромінення немає. Багато інших європейських організацій, партія Зелених Європи звинувачують МАГАТЕ в применшенні наслідків катастрофи. Яка ситуація в Білорусі?

— У нас теж є й ті, й інші. Але в нас більш витриманий погляд. Ми вважаємо, що негативні наслідки для нації є. По-перше, білоруська нація менш чисельна порівняно з українською, нас лише 9,5 млн. По-друге, у вас територія більша. У нас майже п’ята частина території виявилася забрудненою. Що вважати забрудненою територією? Адже глобальне забруднення свого часу було в результаті ядерних вибухів у 1962—1963 роках. І воно нікуди не зникло. Потихеньку розпадаються радіонукліди, рівень зменшується. Учені вважають, що тоді рівень забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 складав одну десяту кюрі на квадратний кілометр.

— Це багато чи мало? Поясніть.

— Після Чорнобиля ми вважаємо, де щільність забруднення радіоцезієм 1 кюрі й менше на квадратний кілометр, то ми не звертаємо уваги. Хоча це в 10 разів вище, ніж колись було забруднення 1963 року в результаті глобальних ядерних випробувань. Тоді американці, французи, британці й Радянський Союз показували свою потужність один перед одним.

РАДІОАКТИВНІ ДРОВА — ЧИ ПОТРІБНЕ УКРАЇНІ ТАКЕ ЄВРОПЕЙСЬКЕ РІШЕННЯ?

— Нещодавно ЄС заявив, що Чорнобиль — це не зона відчуження, а зона розвитку. В розробленій ЄС для України стратегії соціально-економічного розвитку Чорнобильського регіону й зони відчуження основний акцент зроблений на бізнес-потенціал забруднених територій. На ваш погляд, Чорнобиль — зона відчуження чи розвитку?

— Питання неоднозначне. Я дещо з іншого боку хотів підійти до питання щодо зони розвитку. Я згоден до певної міри — це зона розвитку, але давайте поглянемо, під яким кутом. Сталася найбільша катастрофа за всю історію людства, вибухнув реактор. Суспільство зробило об’єкт укриття. Це колосальний досвід, хоча й дуже гіркий, це потенціал і на майбутнє. Людина вже щось зробила. І якщо в майбутньому що-небудь подібне повториться, то в людства вже накопичився певний досвід. Ви зараз робитимете конфаймент, арочну конструкцію. Це теж світовий досвід, надбання всього людства. І непросто так французи й американці дають гроші. Вони на цьому теж здобувають досвід. У них будуть системні рішення з цього питання. З цієї точки зору — це розвиток. Що стосується сільського господарства — вважаю, недопустимо на цих землях вести сільське господарство. Там, де вище 40 К/км2 по цезію-137, вище за три кюрі по стронцію-90, одна десята по плутонію, — там не можна вести сільське господарство, оскільки земля обробляється, ореться, засівається, збирається і порошиться. Треба подумати про людей, які працюватимуть там. Ми ще до кінця не знаємо ефекту від дії паливних часток, до складу яких входять альфа-випромінювачі, й які можуть потрапляти в органи дихання і там затримуватися.

— Чорнобиль завдяки викидам радіоактивних речовин — це проблема назавжди ? Чого варто боятися?

— Так, по трансуранових елементах. Наприклад, було викинуто чотири ізотопи плутонію (Pu-238, 239, 240, 241). Періоди напіврозпаду перших трьох з них знаходяться в інтервалі від 87 до 24 000 років). Візьмемо самий нешкідливий — четвертий з них — плутоній-241, який є слабким бета-випромінювачем, період напіврозпаду якого дорівнює 14 рокам. З моменту аварії пройшло 24 роки. Вже розпалося 70% вихідної кількості плутонію-241. Але якщо він сам порівняно нешкідливий, то він генерує за рахунок бета-розпаду америцій-241, який є таким же альфа-випромінювачем, як перші три ізотопи плутонію. Кількість накопиченого сьогодні америція-241 вже перевищила сумарну кількість перших трьох ізотопів плутонію Слід додати, що він в природному середовищі рухливіший, аніж плутоній, а період напіврозпаду складає 430 років.

— Київ він накриє? З Києва виїжджати?
— Ні, не треба.

АТОМНА ЕНЕРГЕТИКА — АЛЬТЕРНАТИВА РОСІЙСЬКИМ ГАЗОВИМ ОБІЙМАМ

— Білорусь почала будівництво атомної електростанції в Островці — дуже зеленому й красивому місці, де менше загрожують землетруси й є доступ до води. Ваша думка з приводу будівництва АЕС в Білорусі для економіки, для безпеки, для екології, враховуючи уроки Чорнобиля?

— Давайте я вам розповім байку, яка пов’язана з Ігналінською атомною станцією. Чому в Білорусі до цих пір немає атомної станції... Свого часу, коли ще першим секретарем ЦК КПБ був Петро Миронович Машеров, опрацьовувалося рішення про будівництво атомної станції в Білорусії. Машеров не хотів ризикований, складний об’єкт розташовувати на території республіки. Він звернувся до президента Академії наук БРСР, аби підготували обѓрунтування, що небажано будувати АЕС в Білорусі. Я тоді працював в Інституті ядерної енергетики. Завідувач лабораторії дав мені завдання підготувати обѓрунтування. Я підготував первинне вихідне мотивування. Його багато разів шліфували й доопрацьовували, й так вийшло, що в Білорусі тоді АЕС не збудували. Побудували в Ігналіні, в Литві. Тобто я тоді сказав своє «няв», і в нас не побудували атомну станцію. Але йдуть роки, з’являється сивина й лисина, міняється світогляд, значить, з’являється досвід, економічні питання стають ближчими. На сьогоднішній день у Білорусі вся енергетика концентрується на 93% на газі з Росії.

Ви вже знаєте, що таке «газове питання»? Постає питання: наскільки ми незалежні як невелика республіка незалежно від того, хто стане наступним президентом? Тому вважаю виправданим зараз себе енергетично забезпечити. Коли працювали Чорнобильська, Ігналінська АЕС, ми проводили обмін, покривали недостачі енергії. Але зараз ці станції не працюють, і постало непросте питання: будувати чи не будувати свою атомну? Адже був мораторій на небудівництво. І не лише у нас, у всій Європі. Але життя вимагає свого. Зараз покращали системи безпеки, блоки стали надійнішими. Тому я — за будівництво атомної станції.

— А де вам брати шість млрд. на будівництво атомної станції? — Брати кредити, знову ж таки, у Росії.

— Але тоді це знову буде залежність від Росії?

— Так, але енергія буде наша на перспективу.

ВІДХОДИ МИРНОГО АТОМА — НАША СПАДЩИНА НАЩАДКАМ

— Але ви за будівництво атомної електростанції лише з тієї причини, що це можливість економічної й, відповідно, політичної незалежності Білорусі?

— Думаю, що так. З точки зору радіоекології, все одно енергію десь треба брати. Ось ви, коли спалюєте донецьке вугілля, то перевищуєте викиди від атомної станції. Ми тут не говоримо про відходи, які потім треба буде десь «захоронювати». Це складна й довгоживуча проблема, і неправильне її вирішення може торкнутися всієї планети. Поки відпрацьоване паливо зберігають, контролюють, частково переробляють для використання в медицині, будівництві, промисловості.

— Щорік 2 млрд. дол. втрачає Україна через будинки, що не утеплюють. Всі джерела поновлювальної енергетики генерують лише 0,5% поновлювальної енергетики, а це надзвичайно низький показник. Саме впровадження програм енергоощадності в будинках, розвиток поновлювальної енергетики можуть на 60% понизити залежність від російського газу. Скажіть, у Білорусі проводилися дослідження потенціалу альтернативних джерел енергії замість атомної енергетики?

— Ми використовуємо альтернативні джерела, але їх недостатньо. У нас у зоні в науковому містечку ми газ не використовуємо, палимо дрова. Але якщо всі дерева спиляємо, то де тоді брати кисень? Відносно вітрової енергії, я бачив в Естонії — там на березі й на багатьох горбах біля Нарви стоять вітряки, й це якийсь вихід. Раніше я знайомився з розрахунками англійців, що повна енергія, витрачена на виготовлення конструкцій вітрових електростанцій, дорівнює енергії, яку вони здатні виробити за рахунок свого ресурсу.

— Зараз багато хто вважає, що врятувати клімат без розвитку атомної енергетики неможливо. Противники атомного розвитку вважають таку дорогу тупиковою й закликають робити ставку на альтернативні джерела. Ваша думка?

— Напевно, можна. Але це буде нецікаво для людства. Можна відмовитися від використання електроенергії, відмовитися від літаків і автомобілів та від багато чого іншого, перейти на натуральне господарство — що виробив, те і спожив. Таке життя сьогодні нікого не влаштує. Ми живемо в іншому світі. Альтернативні джерела енергії не задовольнять всі наші потреби. Атомна енергетика може врятувати екологію, за рахунок того, що зменшиться викид СО2 в атмосферу. Цікава картина відбувалася між англійцями й французами. Коли обговорювалося питання, будувати атомні електростанції чи ні, то в Англії піднялася багатолітня дискусія — чи це добре, чи це погано. Всі були залучені — громадськість, парламент. Французи тим часом уздовж протоки Ла-Манш поставили декілька атомних станцій. Отримують тепер енергію, а за розою вітрів усі здування йдуть у бік англійців.

— Який головний урок Чорнобиля?

— Технікою повинні керувати професіонали. Уряди мають миттєво реагувати, а не виводити людей на демонстрацію. Чорнобиль — це помилка людини: був прийнятий ряд неправильних рішень, які призвели до такої страхітливої катастрофи.

— Таке світоглядне питання. Якщо людина не розвиватиме атомну енергетику, то як вона може повертатися в первісну добу? Яка має бути грань в стосунках «людина-природа», через яку людина не повинна переходити, аби природа не мстилася людині ?
— Проблематичні питання ставите. Не так просто, сидячи за столом, відповісти.

Має бути баланс-рівновага: людина повинна відчувати себе комфортно в здоровому середовищі, й природне середовище має відповідати їй тим же. Людина не може бути здоровою в хворому природному середовищі. Я —за паритетні стосунки. Людина — це найуразливіше біологічне створіння на землі. Ми як біологічні індивіди найбільш наражаємося на ризики постраждати. Якщо буде погано, то в першу чергу дуже погано буде людині.

Безкоштовне пиво - дорога залежність

ЩОДЕННИК
Ганна Гопко
На касі фаст-фуду української їжі в торговельно-розважальному центрі на Позняках пропозиція касирки здивувала:
— Вам фішку на безкоштовне пиво дати ?
— Ні, — швидко відреагувала я...
Непотрібна мені ваша фішка.. Уже чотири місяці, як у роті взагалі не було ні пива, ні вина, ні чогось міцнішого. Не скажу, що колись у житті зловживала алкоголем. Однак рішення про 100% життя без алкоголю (навіть на свята) прийняла не відразу.. Одна нетолерантна до алкоголю людина мені «промила мізки» лекцією, з якої запам’ятались фрази: «Ввечері випив пива, вранці помочився своїми мізками», «Алкоголь руйнує нервові клітини тієї частини мозку, що відповідає за совість, гуманність», «У вині та пиві усе корисне, крім алкоголю»..
Однак гарантій, що зможу встояти перед сухим білим запашним вином десь на природі — нема.
Уже жуючи їжу, думала про інших — про тих, хто ніколи в житті не пробував пиво, про тих, хто думає кинути пити пиво із різних міркувань та про тих, хто уже має пивну залежність..
Такі собі фішки на безкоштовне пиво — це не що інше, як стимул почати пити, продовжити це робити... і колись, може, навіть спитися...
Як на мене, то такий спосіб заманювання нових клієнтів є цинічним. І нічим пивних виробників не відрізняє від тютюнових компаній, які безкоштовно роздають цигарки. І ті й інші нищать здоров’я українців..
Спершу нам лізла в мізки набридлива реклама пива із відомими зірками, тепер на кожному кроці відкриті магазинчики із живим пивом.. Як шинки колись...І після цього мені хтось скаже про корпоративну соціальну відповідальність пивних компаній.. Якою ціною вони фінансують благодійні проекти, фінансують різні соціальні акції — ціною підсаджування нових клієнтів?
Совісті немає там, де є бажання збільшити надприбутки за будь-яку ціну.. Але має бути інстинкт самозбереження в кожного.. І в нації загалом! І хочеться вірити, що його не вдасться приспати безкоштовною роздачею пива.. хочеться вірити, що інстинкт самозбереження порятує націю від демографічної кризи.. Бо часто наші проблеми в наших слабкостях.. А халява — не завжди корисна для здоров’я

ВНЩ (ВНУТРІШНЄ НАЦІОНАЛЬНЕ ЩАСТЯ) проти ВВП

Національне щастя
Як його забезпечують у БутаніГанна ГОПКО, спеціально для «Дня»


Королівство Бутан, розташоване на схилах Гімалаїв по сусідству з Китаєм та Індією, відоме у світі своїм безпрецедентним кроком — забороною продажу сигарет! Маленька високогірна країна, у якій медичне обслуговування безкоштовне, вирішила не субсидіювати шкідливі звички. І що цікаво, такий ефективний захід із охорони здоров’я був ініційований самими мешканцями — буддистами, для яких куріння — це гріх. Заборона продажу сигарет та обмеження куріння в громадських місцях — не єдине, що варто перейняти в Бутану. Для любителів екологічно дружнього способу життя Бутан — гідне місце для відвідин. У Королівстві особливе ставлення до Матінки-Землі. Тут рослини та тварини — живі істоти. Тут не використовують хімічні добрива і практикують принципи «зеленої» економіки. Тут уже давно виміряють розвиток країни за рівнем зростання національного щастя, а не валового внутрішнього продукту. Як цього вдається досягти цій маленькій країні, «Дню» розповів міністр охорони здоров’я Королівського уряду Бутану Занглей ДУКПА, який брав участь у 63-ій Генеральній Асамблеї ВООЗ у Женеві.


— Прочитавши чимало матеріалів про Вашу країну, мене дуже вразив той факт, що Ви змогли підняти середню тривалість життя з 37-ми років у 1962 році до 66-ти років у 2005 році. Скажіть, будь ласка, як вашій країні вдалося за такий короткий проміжок часу добитися таких успіхів? Адже це питання зараз дуже актуальне і для України, котра переживає демографічну кризу, посилену надмірним споживанням алкоголю та тютюну, котрі скорочують тривалість життя.— Знаєте, Ганно, по-перше, нашій країні дуже поталанило з королями, адже іноді мудрий король набагато кращий за будь-яку демократію. Окрім того, в нас ще й дуже гарний уряд, що в поєднанні дозволяє мені сказати, що однією із запорук успіху були розумні лідери. Головним завданням для них є не самозбагачення, а забезпечення добробуту населення. Але це лише перший фактор.
По-друге, Бутан — маленька країна, це наша перевага. Нею набагато легше керувати, впроваджувати зміни. Населення Бутану на сьогодні складає близько 700 тис. чоловік. Також в нашій країні є певний план розвитку сім’ї, разом із наданням безкоштовної невідкладної медичної допомоги.
Наш четвертий король отримав трон 1972 року, коли йому було лише 16 років. 1974 року, коли йому виповнилося 18 років, у своїй промові до бутанців під час коронації він зазначив, що ми не маємо бути під впливом ВВП, орієнтуватись лише на зростання ВВП як на один із головних показників розвитку країни, а маємо також сконцентрувати увагу на соціальній, екологічній, духовній сферах тощо. Тому основним показником розвитку країни має стати зріст внутрішнього національного щастя (ВВЩ), а не ВВП. Саме тому вся його майбутня політика була побудована на філософії зростання національного щастя в країні. Навіть модернізація країни та розвиток її в економічній сфері, включаючи монетизацію, проходили під егідою цієї філософії. Я не пам’ятаю, чи 37 років, як ви стверджуєте, чи 45 — була середня тривалість життя в країні на той час — але в будь-якому випадку це було неправильно. Деякі подають цифру 37, але вона мені здається спекулятивною, в деяких книжках я зустрічав цифру — 45, але на той час в нас не було достовірних даних і нормальної статистики. Тепер же я з впевненістю можу сказати, що в Південній Азії середня тривалість життя складає 66,6 р., а в Бутані ця цифра ще вища і доходить до 70-ти років.
— Бутан — чи не єдина країна в світі, де у 2004 році повністю заборонено продаж сигарет. Мені як українці важко уявити, щоб, скажімо, український уряд чи президент одного дня просто заборонили продаж тютюнових виробів, адже українське суспільство ще морально не готове до такого кроку. Скажіть, будь ласка, як вам вдалося цього досягти?
— Ви знаєте, я думаю, що тут дуже важливу роль відіграють соціальний, культурний та релігійний аспекти життя. Нам вдалося заборонити виробництво, культивацію та продаж тютюнових виробів, але ми не можемо заборонити куріння як явище.
— Тобто люди можуть купувати сигарети, скажімо, в Індії і курити їх у Бутані?— Так, але людина не може курити їх в громадських місцях. Тобто, якщо ти хочеш вбивати себе — будь-ласка, але не інших. Але я хочу, щоб ви зрозуміли інше. Ця заборона не була чимось, що було нав’язано урядом. Так, звичайно, керівництво країни відіграло свою роль у впровадженні цих заборон, але сама пропозиція такої заборони була від людей, від народу. Адже, окрім того, що куріння шкодить здоров’ю, воно ще й заборонено нашою релігією — буддизмом. Пропозиції щодо заборони надійшли з усіх 20-ти територій, на які поділена наша країна, і вони всі були одностайні в тому, що продаж сигарет потрібно забороняти. Національна Асамблея легко підтримала цю ініціативу, адже вона виходила від самих людей.
Курці можуть привозити з собою сигарети. Так, скажімо, якщо ти не бутанець, чи не сповідуєш буддизм — ти можеш привозити собі сигарети, чи замовляти їх, але за сигарети доведеться сплачувати величезний податок. Якщо ж людина захоче привезти більше дозволеної норми і буде спіймана на цьому — її будуть судити і накладуть величезні штрафи за це.
— Наскільки такі антитютюнові заходи ефективні? Який рівень поширеності тютюнокуріння сьогодні в Бутані, скажімо, в містах, де рівень куріння вищий?
— Менше 2% — такі дані нещодавно проведеного дослідження.
— Одним із головних питань на 63-й Генеральній асамблеї ООН стало обговорення глобальної проблеми надмірного споживання алкоголю та алконапоїв, особливо серед молоді. Нарешті делегації навіть затвердили Глобальну стратегію боротьби з негативними наслідками споживання алкоголю. Скажіть, будь ласка, чи існує така проблема в Бутані?
— Взагалі-то така проблема існує, особливо серед молоді. І з цією проблемою важко боротися, тому що, як би це не здавалося дивним, — це частина культури. Так, серед чоловіків прийнято приходити в гості з алкоголем домашнього виробництва, який на нашій мові має назву «Ара» і виробляється з рису та інших зернових. Особливо це стосується Півдня та Південного Сходу країни. Як кажуть наші люди, — якщо ти знаєш як правильно пити — то це ліки, якщо ж не вмієш пити — це отрута (сміється).
Ми не видаємо ліцензії на продаж та виробництво алкогольних виробів закладам, які розташовані поблизу медичних, освітніх та релігійних установ. Звичайно, в нас також заборонений продаж алкогольних виробів особам до 19 років. Окрім того, в нас заборонений продаж алкоголю по вівторках та п’ятницях, а також вранці — до 13 години дня. Але, знову ж таки, ми лише розробляємо програму на основі досліджень по боротьбі з алкоголем, і те, що було зроблено — це лише базові початкові кроки. Звичайно, це спричиняє певні економічні проблеми, але громадське здоров’я набагато важливіше за будь-яку економіку.
— Тут виникає запитання про спроможність купувати шкідливі продукти. Яка середня заробітна плата на місяць в Бутані, наприклад, в столиці?— Близько 400—500 доларів США.
— Як на мене, непогано...
— У нас вважають, що Бутан — найбагатша країна в Південній Азії.
— Я була вражена, що під час вибудовування економічної стратегії вашої держави особливо брали до уваги охорону навколишнього середовища... Так, наприклад, я прочитала, що у вас заборонено вбивство будь-яких тварин та використання хімікатів...
— Так, але, знову ж таки, — це закладено в основі нашої релігії, адже будь-які живі істоти, навіть квіти — священні. Отже, якщо ти зрубуєш дерево — ти його вбиваєш, або якщо ти розчавлюєш комаху — це також вбивство, адже в них є таке саме життя.
— Ви могли б коротко розповісти, на чому базується політика зростання національного щастя Бутану, що є його «трьома китами» ? — Наша політика зростання національного щастя базується на чотирьох основних принципах. Перший принцип ѓрунтується на стабільності й рівності економічного зростання. У нас є багаті природні ресурси, але вони повинні розумно використовуватися, щоб в майбутньому так само стабільно приносити свої плоди та рівно розподілятися між усіма громадянами. Тобто економічні вигоди мають бути постійними та рівними. Це лежить в основі першого принципу.
Другий принцип полягає в збереженні та розвитку нашої культури. Він базується на тому, що культура має бути об’єднуючою силою суспільства, яка створює гармонію у ньому. Бутан — невелика країна, розташована поруч із Китаєм. І наша культура є нашою армією — тим, що тримає нас разом і дозволяє об’єднуватися на захист нашого суверенітету.
Третій принцип полягає в збереженні нашої матінки-природи, яка дала нам життя, а саме збереженні та захисті навколишнього середовища, щоб жити в гармонії з природою та екосистемою.
І четвертий принцип, без якого неможливо побудувати щастя, полягає в наявності гарного керівництва країни. Якщо в країні слабкий уряд — перші три принципи не зможуть ефективно працювати, саме тому четвертий принцип полягає в тому, що в нас гарний уряд. Четвертий принцип поділяється в свою чергу на 9 складових, які також поділяються на 72 показники. Так от, здоров’я є однією зі складових.
Щодо захисту навколишнього середовища — 74% нашої території вкриті зеленню, і однією із задач на сьогодні є те, що 64% загальної площі країни повинно бути вкрито лісами. Ми розуміємо, що природа є дуже вразливою. Так, звичайно, ми могли б зруйнувати багато всього бульдозерами і побудувати щось на тих місцях, і це, можливо, навіть було б краще з економічної точки зору. Але ми розуміємо, що екологія та захист навколишнього середовища набагато важливіші за економічний аспект. Тому ми не зважаємо на те, що нам більше коштів вартує бути екологічно дружними до природи, ніж просто витрачати природні ресурси, щоб наші діти могли жити в кращому та безпечнішому місці.
— На жаль, наш уряд більше турбується про ВВП, ніж про ВНЩ (внутрішнє національне щастя)...
— Коли за основу береться нав’язаний капіталістичними країнами та корпораціями ВВП — головним пріоритетом стає отримання максимального прибутку та розвиток ринку, але ж ніяк не щастя нації. Знаєте, який приклад на найпримітивнішому нижчому рівні у нас зазвичай наводять, щоб показати різницю між запропонованим капіталістами ВВП, ключовим моментом якого є збагачення, та нашим ВНЩ (сміється). Якщо ти приготував собі сам вечерю і з’їв — це ВНЩ, якщо ж пішов вечеряти до ресторану — це ВВП. Я не кажу, що ВВП як показник поганий, але він повинен бути лише одним із показників, але ж ніяк не основним.

http://www.youtube.com/watch?v=n0ZFrFNr53M

http://www.youtube.com/watch?v=n0ZFrFNr53M - РОЛИК-ПРЕЗЕНТАЦІЯ АКЦІЇ НА 5 ЧЕРВНЯ! ( чорновик)

усі запрошені!

Від екологічної руйнації – до екологізації життя

ЕКОКАЛЕНДАР НАПОВНЕНИЙ РІЗНИМИ СВЯТАМИ ЧИ ПАК НАГАДУВАННЯМИ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ РЯТУВАТИ ПЛАНЕТУ. Так непомітно пройшов і День Землі і День охорони навколишнього середовища ( 16 квітня). Як для України, тема є надто актуальною, аби привертати до неї увагу громадськості лише декілька раз на рік, адже у сфері екології, хоч чого б вона стосувалася — води, повітря, землі, лісового господарства чи утилізації відходів, — суцільні небезпеки та ризики. Настільки великі, що можуть стати важливішими за військові чи інші загрози. Але будь-яка охорона довкілля починається з свідомості.

Корумпована влада порушує Конституцію України, Водний та Лісовий кодекси, відсікаючи українців від України: довжелезні паркани, за якими озера, ріки, ліси, заповідники, віддаляють громадян від найкращих природних ландшафтів. Щодня у ЗМІ говориться про нові факти порушень законів впливовими людьми, однак масовими протестами вони не супроводжуються. Чому ми дозволяємо мерам різних міст, можновладцям забирати найкраще та жити за наш рахунок? Більше того — нищити і завдавати шкоди, адже вирубування лісів, намивання островів чи будівництво доріг у заповідних зонах порушує весь природний гомеостаз, нищить всю систему загалом. Як формувати екологічну свідомість та світогляд, де довкілля — це насамперед матеріальний ресурс?

Із такими непростими запитаннями газета «День» звернулася до Олександра СТЕГНІЯ, доктора соціологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту соціології НАН України, виконавчого директора Центру соціальних і політичних досліджень «Соціс», автора численних публікацій на соціально-екологічну тематику, монографії «Інституціоналізація екологічних інтересів у суспільстві соціогенних ризиків».

— Постчорнобильська Україна — на порозі екологічної руйнації. Щодня ми чуємо про чергове знищення скверу, варварську вирубку зелених насаджень, масштабні будівельні проекти на території заповідників… Такі загальні проблеми характерні для всієї України. Чому, на вашу думку, немає масового опору населення? — Ваше запитання стосується екологічної сфери, хоча його треба ставити ширше. Мова йде про захист прав людини, тому що коли ми говоримо про природне довкілля, то маємо на увазі також екологічну безпеку, захист екологічних інтересів людини і, власне кажучи, захист права жити в безпечному довкіллі. Що відбувається з соціальною активністю? Тут доцільно звернутися до такого поняття, як легітимність. Суть цього поняття полягає у підтвердженні або схваленні суспільством певних соціальний дій. Якщо говоримо про легітимність влади, то це схвалення населенням тих кроків, які робить влада. Відразу ж зауважу, не слід плутати легітимність із легальністю, оскільки остання означає узаконення. Чому інколи виникають колізії? Коли є узаконення незаконних дій, бачимо прописані правові норми, які начебто легалізують те, що є порушенням. Але така легітимність не схвалюється більшістю населення.

— Тобто можна сказати, що легітимна влада здійснює нелегітимні речі, такі дії, які суспільство не підтримує. Чому так відбувається?— Щодо влади, візьмемо період останніх п’яти років. Фактично влада поділилась на два великих табори, які репрезентували державну владу й водночас один одного зовсім не сприймали, дуже часто йшла боротьба на самознищення. І це впливало на масову свідомість. Виникає питання: які спільні цінності можуть бути в країні, якщо то єдина країна? Виборцям стало зрозуміло, що сама політична еліта нехтує міжнародним авторитетом країни, дозволяє собі таким чином принижувати українське суспільство в цілому. По суті, виходить: хто б при владі не був, влада — це погано, і цей нігілізм у ставленні до політичної влади без зміни знаків «плюс» — «мінус» — це вже перший серйозний крок до втрати легітимної основи української влади. А що сталося з населенням? Тут з’явився інший феномен. Відбувається перевага приватної сфери життя над публічною. Що я маю на увазі? Фактично приватизація суспільного життя стала вже доведеним фактором. Інтерес до політичного життя здебільшого обмежується лише розмовами про політику, на зразок відвертості «кухонних» розмов на політичні теми радянської доби. За невтручання у справи своєї «політичної кухні» політики віддячують своїм прихильникам певними матеріальними винагородами. Підтвердження цих слів доволі легко можна знайти в наших сьогоднішніх реаліях, коли окремі політичні сили й політики банально купують прихильність значної частини виборців. Як цілком конкретний приклад можна пригадати перемогу Черновецького.

— Пане Олександре, як ви думаєте, коли українці стануть багатшими, вони стануть соціально активнішими чи ні?
— Не певен. Між багатством і соціальною активністю не можна ставити порівняння, хоча тут можна сказати, що середній клас — це база соціальної підтримки екологічних цінностей. Про бідність можна так сказати: вона поглиблює, ускладнює боротьбу за екологічні інтереси, але з іншого боку не бідність є причиною соціальної пасивності, а багатство — соціальної активності. Наприклад, якщо взяти екологічно свідому інтелігенцію, то далеко не всі серед неї — люди заможні. Значний вплив має соціальний контекст, в якому молода людина проходить шлях соціалізації, громадянського становлення.

— Якщо б ви отримали можливість визначати головні напрямки фінансування соціальної сфери, то куди б ви спрямували кошти? — Щодо екологічних інтересів, вони мають свою специфіку, власне кажучи, весь радянський період та й зараз ставлення до природних ресурсів є таким, що вони майже безплатні. Правда, зараз вже лічильники на воду поставили. Природні ресурси завжди були й є доступними і тому не мають особливої вартісної цінності. Ця цінність формується тоді, коли виникає великий дефіцит. І, до речі, ми вже маємо приклад з якісною питною водою, яка перетворюється в товар. Як не сумно казати, але усвідомлення того, що вода є товаром, робить її інструментальною цінністю. Це і лічильники в будинках, це і оплата комунальних послуг, це і купівля бутильованої води. До речі, в Києві вже нараховується з десяток компаній, які розвозять воду. Ще недавно всі б сміялися з тих, хто купував би воду. А сьогодні — нормальна реакція, розуміння, і тут варто враховувати наслідки вживання води для здоров’я людини. Але тут ми стикаємось також із соціальною нерівністю, точніше, я б сказав, екологічною нерівністю, оскільки далеко не всі можуть дозволити собі купувати воду.

— Наскільки наша влада дослухається до вас?— Я хотів би поставити питання детальніше і ширше — про теперішні взаємини між науковою елітою й управлінськими рішеннями, між істеблішментом і наукою. Тут ситуація яка? При всіх негараздах і недоліках діяльності Національної академії наук там є речі креативні, які можуть використовуватися в соціальній політиці держави, особливо зараз ми відчули потребу в енергозберігаючих технологіях. Інститут, наприклад, щорічно друкує збірку наукових публікацій та емпіричних даних під назвою «Українське суспільство. Динаміка соціальних змін». Ця збірка виходить вже багато років, ми її передаємо в Адміністрацію Президента, у профільні комітети Верховної Ради, і таким чином органи влади можуть цей матеріал використовувати у своїй практичній роботі. Зворотній зв’язок має місце, коли приймаються якісь адміністративні рішення. Наприклад, коли обговорюється якась програма Кабінету Міністрів, вони звертаються в Академію наук і до нашого Інституту. Наші колеги Євген Іванович Головаха і Наталія Вікторівна Паніна побудували методику виміру індексу соціального почуття. Цей індекс вимірює, наскільки люди комфортно живуть у цьому суспільстві. Короткий варіант індексу будується на 20-ти показниках, і там можна побачити, наскільки він є критичним, некритичним, і це підказка для соціальної політики, для, власно кажучи, реалізації певних форм. Ми це даємо. Але, на моє переконання, наші розробки поки не використовуються належним чином. Чому? Згадаємо початок нашої бесіди. Немає загально-об’єднуючих соціальних цінностей для всієї України. А от тут, до речі, є такі цінності. Це може бути і здоров’я населення України, і якісна освіта, і екологічна безпека, і юридична допомога у захисті своїх прав. Це цілі, які можуть об’єднати наше суспільство. З пошуком національної ідеї в історичному минулому я був би обережний, оскільки нашу історичну спадщину розуміють і використовують по-різному.

— Пане Олександре, наскільки зараз матеріальне домінує над екологічними цінностями, привалює сучасну молодь? Що формує нашу молодь, про що вона думає?
— У багаторічному моніторинговому дослідженні «Українське суспільство: думки, оцінки й умови життя населення України», яке вже ведеться 16 років, дано соціальний портрет населення України. Молодь до 30 років у цьому моніторингу складає в середньому понад 20 відсотків від загальної чисельності опитаних, і тенденції, які є серед молоді, свідчать, що вона дуже чутливо реагує на ті приклади поведінки, які зараз домінують у суспільстві. І тут старша генерація несе особливу відповідальність. Коли на рівні школярів початкових класів уже починається конкуренція за володіння певними матеріальними благами: банально це починається від володіння певними брендами мобільних телефонів, потім — хизування досягненнями своїх батьків, а не власними успіхами у навчанні. Сьогодні для молоді важливо, і я це своїм дітям кажу, відродити або зробити у суспільстві домінуючою цінність праці. Наші діти сповзають у сферу конс’юмерізму. І це може призвести до загибелі спільності небайдужих до захисту своїх громадянських прав і свобод людей, відповідальних за розвиток своєї країни. Тому та теза, що молодь більш сприятлива до екологічних цінностей, працює частково. Чому? Це залежить від соціального мікросередовища — це може бути громадська організація, певний гурток, професійне товариство, коло знайомих та друзів, під впливом яких формується екологічний світогляд та відповідні зразки поведінки. Але в цілому сучасне українське суспільство негативно налаштоване щодо екологізації свого повсякденного життя.

— Як ви ставитеся до того, що особливо багато молоді залучено до різних політичних акцій? — В наших реаліях маніфестант — це не ознака соціальної чи політичної свідомості, а насамперед спосіб додаткових доходів. Це ми допустили, що після так званої маніфестації молодь п’є кухоль пива чи курить цигарку. Я впевнений, що все ж таки треба починати з цінності праці, корисної суспільству, а потім, можливо, і буде активність. Тому що людина, яка працює, вже приносить певну користь суспільству. Якщо людина досягла певного високого професійного рівня, то вона потенційно готова у разі порушень, пов’язаних із соціальним управлінням і функціонуванням свого підприємства, пристати і на позицію громадянську. Чому серед екологів багато професійних вчених, не алярмістів, а по суті їхня позиція професійна, їхні знання говорять, що зараз може бути погано. І вони виходять на другу, вже соціальну позицію активності. До речі, не може бути справжній професійний еколог без певної громадянської позиції. Тому що він розуміє, його професійна сфера показує, що є негаразди і треба щось робити. Так, у багатьох інших сферах, візьміть, будь-ласка, безпеку продуктів харчування, — кваліфікований юридичний захист людей, кваліфіковане медичне обслуговування. Сьогодні нерідко питання вже стоїть не про оплату медику, а як знайти лікаря, здатного надати кваліфіковану медичну допомогу.

— Який ви бачите вихід із цієї ситуації?

— Доцільно визнати екологічну безпеку, екологічне здоров’я — екологічними інтересами, соціальними цінностями для усього українського суспільства, поза його поглядів на будь-яку політичну силу. В цьому сенсі я хочу наголосити: екологічна безпека є поза політикою в сенсі певних ідеологічних вподобань. І це розуміння має йти від вищих щабелів державної влади, і тоді екологічна складова нашого життя стане цінністю, яка об’єднує українців, незалежно від місця їхнього проживання. Донецьк, Маріуполь, Калуш — цей перелік можна продовжувати. Це різні географічні точки України з різними ідеологічними орієнтаціями, однак вони мають спільну соціальну цінність — екологічну безпеку населення, без якої неможливо забезпечити належні умови повсякденного життя. Влада, президент, уряд мають зрозуміти: на кону національні інтереси країни, й ми підказуємо в наших результатах, де знаходити загальнонаціональні пріоритети.

№67, п'ятниця, 16 квітня 2010
версія для друку

Битва за Прорізну.. Війна ще не виграна

ЩОДЕННИК

29 квітня
— Дай Боже щастя!
— Дякую, Вам також, — підняв голову від несподіванки садівник, котрий навприсідки у ямку садив нове деревце.
— Так уже гарно стало тут у скверику на Прорізній, посадили ялиночки та проклали доріжки. Лише за тиждень моєї відсутності.
— Це ще не гарно. Що ще тут буде. Подивитеся.
— Як добре, що битва за Прорізну таки закінчилася перемогою громадськості. Пригадую, як зимою ми тут паркан двічі ламали, щоб не допустити будівництва ресторану.
— Яке там відстояли, — відповів чоловік. Хтозна, що ще може бути. Владу ж не змінили. Той самий Черновецький і далі при владі, як і чиновники, які давали дозвіл на будівництво. Може, вони чекають, що народ втихомириться, і з новими силами почнуть.
Ви знаєте, Ви праві. Поки владу не зміниш, нема гарантії, що нові Дарниці, нові Прорізні не виникатимуть у різних районах Києва.
Все залежить від людей. Отож, продовжуйте боротися.
Ось така несподівана й для мене розмова. Дійсно, вигравши битву — не варто розслаблятися. Бо можна програти війну. Попри все на серці було тепло. Замість ресторану, замість тої уже виритої 10-метрової ями тут — у центрі столиці України — уже гарний скверик, у якому нові деревця. Тож, буде кисень. Захотілося теж посадити своє дерево. Дерево надії.
№76, четвер, 29 квітня 2010

не Табачником єдиним.. Або як зруйнувати традицію призначати недостойних?

Уявіть собі, що завтра міністр освіти і науки Дмитро Табачник на прохання Януковича пише заяву про звільнення? Хороший піар-хід для новообраного Президента. І що тоді ? Невже уся свідома громадськість, виступи якої заполонили вулиці та Інтернет підтримає Президента чи у гіршому випадку похвалить за такі дії?
Сумніваюся, що призначення Табачника - це справа рук політтехнологів Віктора Януковича, аби відвернути увагу суспільства від гірших призначень, дій Уряду чи Адміністрації Президента..
Це не хитрий хід, а просто елементарна зневага до українців, така собі провокація, коли свідомого анти українця назначено аби приглушити природний розвиток всього українського.
Правильно роблять незламні духом громадяни, коли висловлюють свій протест. Табачник має піти…
Однак проблема ж не лише в одному Табачнику.. За які такі досягнення перед народом України, професійний досвід чи освіту роздавали міністерські портфелі ? І яка реальна користь буде нам із Вами від новообраного складу КабМіну?
Гельсінська спілка з прав людини розповсюдила звернення, до якого уже приєдналося більш, ніж 20 правозахисних організацій, щодо неприпустимості реалізації намірів нового Міністра МВС Анатолія Могильова ліквідувати Управління моніторингу прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.
Екологічна громадськість висловила стурбованість і призначенням Віктора Бойка міністром з охорони навколишнього середовища.
Інформація про його уміння «господарювати» тут:
http://bei-news.blogspot.com/2010/03/turtle-news-other_794.htm Під великим знаком питання й професійна придатність В.О. Бойка. Адже за даними Відомостей Верховної Ради України за 4 роки роботи у Верховній раді четвертого скликання він не підготував жодного законопроекту. До того ж він не має ні профільних знань, ні досвіду роботи, які б дозволили йому якісно справлятися із таким складним завданням, як охорона довкілля України.
Можливо після перемоги - звільнення Табачника з посади - варто звернути увагу на інших міністрів, щоб зламати руйнівну традицію назначати недостойних ?
Сучасна корумпована влада скрізь – від районів до столиці - постійно кидає громадськості якусь кістку, за яку вона бореться. Чи то хоче побудувати ресторан на Прорізній, чи то захоплення Сяйва, чи то знищення зелених зон…
Реально активних людей в Україні поки недостатньо аби встигати розв’язувати усі наболілі проблеми. Тому чимало активістів залучені до кількох битв відразу, а широка громадськість поки що апатично споглядає.. Владі така ситуація вигідна..
Змінити ситуацію можна… Для цього потрібна зміна влади ?

Новий очільник Мінприроди - або чому б мені не стати балериною

Новина про новий Кабмін, прем"єра та нового міністра з охорони навколишнього середовища застала мене у Пармі, де відбувалася п’ята конференція міністрів з охорони здоров’я та навколишнього середовища 53 країн Європейського регіону ВООЗ. Впродовж трьох днів понад 800 учасників - міністри, науковці, експерти ВООЗ та інших міжнародних організацій, громадські активісти, журналісти обговорювали нові виклики та шляхи поліпшення стану довкілля в регіоні заради здоров’я. Офіційну делегацію України, куди входили і представники Мінприроди, очолив уже екс-міністр з охорони здоров’я Василь Князевич. Детальніше про конференцію в газеті "День".
"Нова" влада дала ляпас фактично усім, назначивши відомих "кадрів", ОСОБЛИВО вражеє новий міністр освіти.. Як екологічному журналісту, мені було неприємно довідатися хто став новим міністром Мінприроди..
Журналіст ВВС, який сидів біля мене, довідавшись про Бентлі і про інші витівки Віктора Бойка.. був вражений демократією по-українськи.. Мені стало сумно.. У цьому міністерстві за 18 років незалежності змінилось понад 10 міністрів. Дивує відкритість влади та критерії відбору кандидатів на такі посади. За які заслуги перед навколишнім середовищем, за які досягнення в сфері охорони довкілля чи за який досвід, освіту Віктор Бойко став міністром ?
Це теж одна із 10 топ-причин чому у нас кількість екопроблем зростає..


Ось відповіді на питання, а також інформація про активну "діяльність" нового міністра тут:
http://bei-news.blogspot.com/2010/03/turtle-news-other_794.html

За 10 років діяльності в екологічній сфері можу назвати, як мінімум, трьох достойних кандидатів на цю посаду, з якими погодяться провідні екоексперти. Чому екологічна громадськість не бере участі в процесі рекомендації та відбору кадрів. Адже у країні, де вимирає нація ( навіть попри незначне збільшення народжуваності у 2009 році) безпечне довкілля здатне зменшити кількість смертей ( це доведено) і зменшити захворюваність.

солокий листопад

випадково вмикнула ТБ на фільмі "Солодкий листопад" (2001)... і вражена власними метаморфозами.. не змогла зупинити сліз.. Пробило вночі. Раніше цей фільм викликав менші емоції..
подумайте про час, про цінність кожної миті кожного дня.. про те, на що витрачаєте життя і як, з ким його проводимо.. Ніколи не пізно змінити своє життя і жити сьогодні так, ніби це останній день..
Може таке відчуття додасть здорового оптимізму до справ, які робимо..., натхнення у, здається, дрібних речах..., усвідомлення - що ЖИТТТЯ ПРЕКРАСНЕ, незважаючи на владу, на погоду і так далі...


Щастя - це коли ти робиш щасливими інших!
п.с! як правило, блог не урізноманітнюю (засмічую) ось такими "ліричними відступами"...
фото - італійське містечко Парма біля конгрес центру, де відбулася 5-а конференція міністрів з охорони здоров"я та навколишнього середовища. колись це була територія цукрового заводу..

день народження

Одна подруга сказала: "Ти до свого дня народження не маєш стосунку.. А от батьки, а особливо мама - це для них свято".
Погоджуюсь!
Дякую Господу за таких батьків!

«Дитяча лікарня майбутнього» в майбутньому ?

Переможець «Телетріумфу» (кращий репортер країни-2009) Наталя Соколенко у своєму матеріалі на «Телекритиці» «На захист Людмили Янукович» порушила важливу проблему - безвідповідальності першої леді перед громадянани.
Скільки дітей можна було б уже врятувати, якби в Україні вчасно було створено лікувальний заклад світового рівня… Але благодійність в Україні має свої особливості. Вона безконтрольна. Спершу нас закликають надіслати смс на номер і у такий спосіб скромно долучитися до благородної справи, яку піарять на всіх каналах. А потім… ми дозволяємо мільйонам гривень десь «зависнути»… Не вірю в жодні виправдання… Бо якщо людина чогось хоче досягти, то шукає можливості… (тим паче якщо це дружина Президента), а коли ні – то перешкоди…
Такими діями перша леді дискредитує ідею благодійності.Уже скоро Катерина Ющенко зникне із політичної арени разом із невиконаними обіцянками. Для громадськості – це черговий урок.
Скоро у нас буде нова перша леді! Перевіримо як ми засвоїли урок!
p.s! Завдяки репортажу на СТБ 8 лютого 2010 року про невиплати нагород музейчикам з’явилась надія, що МБФ «Україна 3000» хоч це зобов’язання виконає. Наталя Соколенко обіцяла це перевірити в кінці лютого.

http://blogs.telekritika.ua/?id=1247&
На захист Людмили Янукович
Наталія Соколенко, 11.02.2010:15.42.00
Як і мільйони українців, я була шокована записом усим відомого виступу Людмили Янукович 2004 року. І при слушній нагоді полюбляла порівняти її та дружину помаранчевого кандидата.
Ото, здавалося, буде справжня перша леді. Гарна, вихована, освічена, зі зв»язками у світі й шануванням українських традицій. Мені ввижалася, яке вишукане товариство утвориться навколо першої леді пані Катерини. Прикро, але все це пішло на ширму, на вивіску… Реальний результат діяльности громадянки Чумаченко: авантюра під назвою «Дитяча лікарня майбутнього».
Нагадаю, спершу перша леді, коли почала збирати гроші, обіцяла, що 2009 року в тій лікарні вже будуть рятувати українських дітей від важких хвороб. Коли цього не сталося, були пояснення, скільки негідників-посадовців заважали першій леді реалізовувати її шляхетний проєкт. Потім сам проєкт змінили - збільшили площу лікарні втричі, не маючи при тому досить грошей на реалізацію першого - скромнішого проєкту. Влітку 2009 перед кореспондентами кількох десятків ЗМІ пані Катерина пообіцяла - за півроку - взимку 2010 буде завершено нульовий цикл (фундамент) Дитячої лікарні майбутнього. Нема слів, щоб передати мій розпач, коли зранку після першого туру виборів я поїхала на будмайданчик Лікарні! Нема там і близько нульового циклу.
А минулого тижня мені розповіли дивну історію про грошовий обіг в иншому шляхетному проєкті поки що першої леді - «Центру підтримки й розвитку музейної справи України», що входить до структури благодійного фонду дружини президента «Україна-3000» . Ця організація ще в травні минулого року «нагородила» кращих музейників України за творчі й наукові досягнення. Премійовані музейники приїхали до столиці на урочисте нагородження в Софії Київській…Що сказати…Ніби з обкладинки роману Достоєвського «Бєдниє люді»…Так от, вони досі цієї премії копійчаної - від однієї тисячі до двадцяти п’яти тисяч гривень не отримали - на пам’ять лишилися яскраві планшети із надписом суми премії…Сумно й гидко!
До Людмили Янукович певний час я, як і багато хто, кому довелося бачити відомий запис, ставилася з презирством. Аж поки моя подруга (телевізійниця) не побувала в гостях у цієї жінки. Враження подруги: Людмила Янукович - дуже гостинна, людяна, дуже набожна, релігійна жінка. Вона обдарувала всю телегрупу якимись рушниками й іконами. Я оминаю тут розповідь про те, як з нею спілкувався її чоловік…Одним словом, в цієї доброї, простої жінки нелегке життя. Тому, колеги-журналісти, закликаю всих вас не робити її життя ще важчим. Готуючи матеріяли до інавгурації і т. п., ліпше не згадуйте той мітинг, не стебіться з того, що виглядає вона не так, як мусила б виглядати перша леді, не чіпайте її!
Чіпайте її чоловіка. Зрештою, це ж не вона двічі сиділа у в’язниці, не вона робила всі ті речі, через які 60 відсотків українців не хочуть бачити Януковича президентом.

БИТВА ЗА ПРОРІЗНУ НАБИРАЄ ОБЕРТІВ - ПРИЄДНУЙТЕСЬ!

Чиновники-корупціонери перетворили Україну на країну масових екологічних злочинів: тут вбивають еколога, який захищав Жуків острів, нападають на природозахисників як Володимир Борейко, знищують зелені насадження, завозять токсичні відходи під видом сировини.. Ми своєю байдужістю та лінню повстати узаконюємо ці злочини.
На Прорізній, в центрі Києва - столиці України, яка прийматиме Євро-2012, колисці європейської цивілізації - риють яму під новий ресторан.

А може знахабніла влада риє яму сама для себе? Бо люди уже активізувалися і так просто Прорізну не здадуть. Бо десь розуміють, що здати Прорізну - це здати решту Києва, який ще не встигли додерибанити. Це дозволити потоптатися по собі..

Люди будуть іти під Верховну Раду. Може хтось із депутатів ради піару допоможе їм відстояти своє право на скверик під вікном.. Також будуть далі пікетувати і реально зносити паркан. Люди вже десь розуміють, що треба об"єднуватися і якщо сам за себе не постоїш, то влада не допоможе.. Сьогодні ми гримали об паркан, попереджуючи, що його знесемо, як і майбутній ресторан!

І тут їм мають допомогти журналісти, громадські організації у проведення кампанії. Бо ЗАХИСТ Києва від новітніх варварів - спільна справа!

У 2005 році ми повернули природозаповідний статус заказнику "Корналовичі", де рубали 200-літні дуби.. У 1999 році Львівоблрада зняла статус 11 об"єктам ПЗФ Львівщини ( десь 4000 га разом), щоб отримати доступ до цінних порід дерев і заробляти гроші. Детальніше в програмі "З життя лісу"..

В екологічних злочинах є дві різні людини: одна руйнівник природи, а інша – захисник... Вони борються одне проти одного. Історія, описана внизу – це лише один із сотні прикладів. Загинув герой не від забруденого довкілля чи стихії, а намагаючись уберегти нас від можливих наслідків знищення природи..

ЩОДЕННИК

В Україні назріла нова революція — екологічна. У Києві — столиці країни — вбили захисника природи Жукового острова, який не побоявся виступити проти банди руйнівників природи.. Людина віддала життя, виступивши проти незаконного добування, намиву та продажу піску... ЛЮДИНУ ВБИВАЮТЬ ЗА ПІСОК...Вбивство 59-річного Олександра Гончарова та побиття його дружини — це безпрєдєл, який є характерним не лише для столиці, але й для країни... Проти такого беззаконня мають виступити усі: борці за чисте довкілля, журналісти, депутати, УСІ! Інакше ми узаконимо ВБИВСТВА справжніх героїв.. Бо як сказав Олексій Кутєпов на прес-конференції: «Вбивають героя, який покликав журналістів. А завтра — вб’ють журналістів. Це перевірка на вшивість. На жаль, там все продовжується. Навіть смерть людини не зупинила це варварство...» На запитання «Дня» — хто дахує такий бізнес ? Олексій відповів: «Ми зараз маємо декілька версій і прізвищ, це високопосадовці». Цікаво, чи цього разу міліція, прокуратура — яких громадськість ще до цього прикрого випадку за бомбила 600 скаргами про екологічні злочини на найбільшому заказнику столиці — Жуковому острові — розкриють це вбивство.. Чи справу замнуть? Ганна Гопко, Газета «День», рубрика «Щоденник», №93, 4 червня 2009 рік

не штраф, а 5 років за вбивство ЗУБРА

Може я і жорстока, але за вбивство зубра дала б буковинським підприємцям як мінімум 2 роки ув"язнення,і навіть не розглядала б варіанту штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян як покарання... Як інакше навчити інших, не вбивати занесених у Червону книгу тварин. Це не просто ЗЛОЧИН, це гріх..
Як повідомляв ЗІК, браконьєри застрелили зубра у ніч з четвертого на п’яте січня цього року у селі Банилів-Підгірний Сторожинецького району (Чернівецька область). Єгер, обходячи угіддя, натрапив на свіжі сліди підводи, які вели до лісу і назад. Потім помітив кров, а згодом знайшов і частину туші. Браконьєри вбили зубра, частину туші відрізали і відвезли на підводі, а частину разом з головою покинули у лісі. Місцеві правоохоронці відмовилися порушувати кримінальну справу, пояснюючи цей випадок природною загибеллю тварини. За них це зробила природоохоронна прокуратура області після численних публікацій у місцевих ЗМІ. Тішить, що тут тиск преси зробив свою справу.
Здивував і вік браконьєрів. Організатором злочинного полювання на зубра у Буковинських Карпатах виявився 26-річний підприємець Калинівського ринку. Його та ще чотирьох співучасників цього злочину затримано. Двоє з учасників злочинного полювання перебувають в ізоляторі тимчасового тримання, а трьох відпустили, взявши підписку про невиїзд. У двох підозрюваних вдома було виявлено та вилучено м’ясо зубра. На час затримання винуватців, частину м’яса їм вдалося вже засолити та законсервувати в банках. Напередодні затримання дві сім’ї влаштували собі невеличкий бенкет, куштуючи шашлик з м’яса зубра. На даний час м’ясо вилучено та направлено на експертизу. Винуватці визнали свою провину.
Порушено кримінальну справу за фактом незаконного полювання вчиненого групою осіб. За це передбачається покарання – штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого

ЖИТТЯ ЗУБРА НЕ ПОВЕРНЕШ.. Схиляю голову перед такими науковцями як Оксана Марискевич із Інституту Карпат, котра із командою небайдужих привезли зубрів із Нідерландів для відновлення популяції у Східних Українських Карпатах. Їхня праця ( вони пройшли через шалену бюрократичну машину), щоб доставити їх сюди зведена буде нанівець, якщо такі браконьєри відкупляться.

ХОТІЛА ПОСТАВИТИ ФОТО УБИТОЇ ЗУБРИХИ, КОТРА МАЛА НАРОДИТИ ЗУБРЕНЯ. АЛЕ ПОСТАВИЛА ОПТИМІСТИЧНЕ ФОТО!

Моє інтерв"ю із пані Оксаною "Полювання на "царя" тут
http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=188187&mainlang=ukr
У жовтні на Львівщину прибуде п’ять зубрів з Голландії в рамках проекту «Відновлення європейської популяції зубра у Східних Українських Карпатах». Занесені в Червону книгу України та інших держав, ці рідкісні види парнокопитних отримають маленький шанс на порятунок саме в Карпатах. Адже, за державною статистикою, станом на 1995 рік кількість зубрів в Україні становила 659 осіб, уже через 10 років залишилося лише 313 особин. Більше того, за неофіційними даними, їхня чисельність не досягає навіть 250 зубрів.

Мисливці в погонах та браконьєрство, що набуло за часи незалежності України загрозливих масштабів є головною перешкодою у природозахисників та науковців, вважає кандидат біологічних наук Оксана МАРИСКЕВИЧ, координатор проекту в Україні, провідний науковий співробітник Інституту екології Карпат НАН України. Про безконтрольність природоохоронних, мисливських та лісових органів, корупцію в цій сфері, узаконення модного комерційного відстрілювання вона розповіла в інтерв’ю «Дню».

ЯК РОСІЯН НАВЧИЛИ ПРИРОДУ БЕРЕГТИ. АБО ПРО КОРПОРАТИВНУ СОЦІАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ІНВЕСТОРІВ ПО-ЗАХІДНОМУ

От і гарна новина. Забруднення Байкалу привело до відмови швейцарців від покупки акцій Rusal

Підрозділ Credit Suisse Group AG - приватний фонд Clariden Leu AG - що є одним з менеджерів IPO Rusal, закликав інвесторів утриматися від покупки акцій Rusal. Також Clariden Leu AG викреслив Rusal з інвестиційного списку і відмовився від планів покупки акцій Rusal, повідомляє Bloomberg.

Підставою для відмови від інвестицій в Rusal став урядовий дозвіл, виданий Байкальському целюлозно-паперовому комбінату (ЦПК) проводити скидання стоків в озеро. Clariden розіслав своїм клієнтам в п'ятницю листи з проханням звернути увагу на бізнес-практику основного власника компанії. «Питання про збереження 20% світових запасів прісної води не тільки російська, але і міжнародна справа», - сказано в зверенні, повідомляє РБК-daily.

Це звернення не дістало великого резонансу. IPO Rusal в Гонконзі - факт, що вже відбувся, компанії вдалося залучити 2,2 млрд дол., розмістивши 10,6% акцій на місцевій біржі.

Байкальський ЦБК належить «Контіненталь Менеджмент» (входить в «Базовий елемент» Олега Дерипаски).


Що смішно, що на сайті USAID є цікава інфо: "У 2008 р. Фондом « Східна Європа » було залучено понад 600 тис. доларів благодійного фінансування з боку понад 20 приватних компаній, серед яких були Telenor, BBH Carlsberg, ArcelorMittal, Русал, СКМ, ДТЕК та Philip Morris. Ці кошти Фонд використовує для підтримки проектів по запровадженню в Україні міжнародних стандартів Корпоративної Соціальної Відповідальності, а також внесенню змін до нормативно-правової бази, які сприятимуть приватній благочинній діяльності та пожертвам". :)))))
В Україні уже були приклади, коли шкідливі виробництва переносили на нашу територію із Польщі чи взагалі скидали десятки тисяч тон токсичних відходів ( як премікс на Закарпатті чи гудрони на Львівщині із Угорщини). Екологічні проблеми не знають кордонів, тому жити за принципами - після мене хоч потоп, а бо головне, щоб на моєму подвір"ї було чисто - це злочинно. Поділюся, своїм щоденником за 2008 рік.

4 вересня 2008

Люди із Бібрки, що на Львівщині, і досі відстоюють право на безпечне довкілля, пишуть до прем’єра та Президента листи. У селі, де проживає 4,5 тис. мешканців, сталася хімічна катастрофа. 19 квітня під час пожежі на заводі «Полісинтез» вогонь піднявся до 500-метрової висоти, 150 тонн поролону — засмерділи отруйним димом над містечком і над здоров’ям людей. «Міськрада ухвалила рішення зупинити діяльність «Полісинтезу» відразу після пожеж. Але завод продовжував працювати. Адміністрація заводу стверджувала, що «є в Україні люди вищі за міськраду». А вищою за міську раду може бути лише громада міста Бібрка — прочитала в міській пресі. Відразу подумала, що хтось із Києва «дахує» це підприємство. Згадала, що ще в 2004 році під час візиту тодішнього президента України Леоніда Кучми на Львівщину як кореспондент «УТ-1», я запитала: «Ми говоримо про покращення інвестиційного клімату. А як що до того, що більшість підприємств, наприклад, «Полісинтез» та латексний завод — це польські інвестиції, які забруднюють довкілля, завдають великої шкоди здоров’ю мешканців? Тобто зі вступом в ЄС більшість країн, зокрема, Польща, Угорщина, зацікавлені в тому, щоб своє шкідливе виробництво перенести на територію України. Як ви бачите вирішення цієї проблеми? І чи контролюватимуть хоч якось інвестиції, які будуть в Україні?» Тоді Леонід Кучма відповів: «Я переконаний і система та є обов’язково, люба інвестиція, особливо, якщо вона пов’язана з виробництвом, повинна пройти експертизу, в тому числі екологічну. Но, ні при яких так сказать, вигодах, не підемо на те, щоб...У нас і так екологія, не дай Господи ( перехрестився)». Ось вони, наслідки «шкідливих» інвестицій. Здоров’я людей перед спокусою заробітку владу не цікавить. Адже вона не живе в небезпечних місцях.

№157, четвер, 4 вересня 2008

СТРАХ.. ЩО ГІРШЕ НЬОГО. АБО ПРО ПАРЄ, ВООЗ, ГРИП І ЕЛЕМЕНТАРНИЙ ЗАХИСТ

на наступній пленарній сесії ПАРЄ, яка відбудеться у Стразбурзі з 25 по 29 січня, планують провести дебати на тему "Фальшива пандемія - загроза для здоров"я", також 26 січня будуть закриті слухання, де еідеміолог Вольфганг Водарг розкаже про "співпрацю" ВООЗ, котра під тиском виробників вакцин, оголосила пандемію свинячого грипу, можливо, ради збільшення прибутків фармацевтичних компаній.
Елементарні захисні заходи (пов"язки, оксолінова мазь, зміцнення імунітету, спорт, здоровий сон та здоровий спосіб життя, NO alcohol and NO smoking) допоможуть протистояти грипу. Жодного року не здійснювала щеплень від сезонного грипу. Бо вірю в здатність організму ( якщо з ним дружити) відбити удар!

Внизу мій коментар, опублікований в "Дні" 20 січня.
http://www.day.kiev.ua/290601/
Щоденник
Свинячий грип у котрий раз стривожив суспільство в глобальному масштабі... Про справжні причини виникнення вірусу достеменно не знає ніхто. Більшість сучасних людей, вражених страхом, спершу опанувала чергова тривога чи навіть паніка. Тут чомусь згадала про промовисту рецензію Даріуша Росяка під назвою «Кінець близько?» в газеті «Rzeczpospolita» у 2006 році на книгу Френка Фуреді «Політика страху». Рецензія містить зачин із польським інформаційним приводом — а саме цитатою Збігнєва Теліги, міністра охорони здоров'я Польщі, який закликав журналістів не лякати людей, запевняючи, що в країні нема вірусу пташиного грипу. Публікації журналістів сіяли страх у суспільстві. Сама ж рецензія на книжку складається із п'яти частин, в яких розповідається про глобальну паніку, брак альтернативи, натовп самотніх людей. Британський соціолог із університету Кента Френк Фуреді доводить, що сьогодні страх — це найдошкульніше відчуття людини. Ми живемо на «ринку страху», — стверджує Ф. Фуреді, — на якому групи «торговців», що співпрацюють, вихваляють і продають свій товар. Страх нас паралізує. У медичних і технологічних відкриттях спостерігаємо загрозу замість надії, в історії — неминучість поразок, в політиці — лише джерело маніпуляції. Але ж політики, щоб мобілізувати народи, не мусять звертатися до людських страхів.Страх сучасних людей свідчить про слабкість віри, створення нових ідолів. За таких умов страх посилюватиметься. А що може бути гірше страху? Лише страх... особливо там, де віра, надія, любов слабкі.

№7, середа, 20 січня 2010

журналістика - не бізнес і не медіа!

Нарешті у Європі зрозуміли те, що нам на факультеті журналістики у ЛНУ ім. Франка постійно говорили, цитуючи відомих із світовим іменем майстрів слова - що журналістика - це не бізнес і не медіа. Внизу лінк як і сама стаття із цікавою назвою: "Майбутнє журналістики. Або: чому журналістика - це не медіа" ( англійською). Маєте час - обов"язково почитайте!
Більшість у нас журналістику сприйматимуть як бізнес, який приносить ( або може приносити) прибутки і обслуговує політиків.. Однак справжня журналістика має інше призначення, а журналіст покликання.
Всесвітньо відомий польський журналіст, письменник Ришард Капусцінський неодноразово піднімав питання майбутнього журналістики: "Насамперед треба сказати про інтенсивне зростання кількості так званих журналістських шкіл: відкриваються нові відділення, факультети. Але вони не є власне журналістськими школами, а школами ЗМІ, суспільної комунікації. Журналістська професія розмивається, губиться. Саме тому в США переважно говорять не «журналіст» (journalist), а «працівник медіа» (media worker). І тут постає дуже велика проблема, оскільки роль ЗМІ надзвичайно зросла (в певному сенсі вони керують світом), відбувається медіатизація політики, інших аспектів життя. Водночас журналіст перетворився на звичайного рядового, що виконує наказ менеджера ЗМІ".

Ще раніше у своєму інтерв"ю із відомим філософом С. Кримським ( опублікованому у газеті "День" - http://www.day.kiev.ua/198624/) писала про світоглядну журналістику. Ось цитата: "Україна переживає кризу світоглядної журналістики, потреба в якій відчутно зростає з кожним днем. Що таке світоглядна журналістика? Більшість українських науковців, теоретиків поділяють журналістику на описову (факт, оперативність, вплив на свідомість) та світоглядну (принцип, моделювання свідомості, формування особистості). Водночас польський журналіст, письменник Ришард Капусьцiнський писав, що у журналістиці є два рівні — ремісничий і творчий. Журналістська робота переважно подібна до праці ремісника: підготувати сюжет, переповісти інформацію... Цього кожен може навчитися й поза університетом. Другий рівень — це висока, концептуальна журналістика. Критерієм оцінки статті є те, чи має вона добру мотивацію, чи це важливий, майстерно написаний текст, — журналістський, літературний, який робить людину кращою, змушує її мислити. Зокрема, відомий львівський журналістикознавець професор В. Здоровега у своїх працях писав про поняття «мислячої публіцистики», або ж «дослідницької публіцистики глибокої цікавої думки, гуманної загальнолюдської ідеї». Інший дослідник —Т. Лильо — вважає, що справжня журналістика — превентивна, зміцнює національний і громадянський імунітет, сприяє мисленню категоріями незалежної держави і таким чином нейтралізує загрози загальнодержавного масштабу.

Лось Йосип: "Суто інформаційна журналістика не є творчістю, радше своєрідним плагіатом, оскільки копіює факти, вже «випродукувані» іншими, не кажучи вже про приховану рекламу".

http://www.ejc.net/about/blog/the_future_of_journalism_or_why_journalism_is_not_media/
The future of journalism. Or: why journalism is not “media” We have to accept that industries fail. It happens everywhere, and all the time. Detroit is ka put: we saw it coming, and we all know now. And it made good copy.

Manufacturing went to China and India. There were blue collar casualties. We saw it coming, and it made good copy.

Did we cry? Did we bother? Did we care?

Then the banks failed. We didn’t see it coming. But it made good copy still.

Did we cry? Did we care? Oh yes we did! In no time, billions of taxpayers’ dollars were thrown at the problem.

To try and make it go away. Unlike everything else, the banking sector was considered “too important to fail.” If what you did was “systemic” enough, abundant funding was made available. Overnight if necessary.

Now our own industry is failing, and we feel it is failing us.

Pulp press products are going kaput, and selling our audiences’ attention to advertisers is a failing proposition. We saw it coming, we all know now, and it does make good copy.

Did we cry? Did we bother? Did we care?

Oh yes we did. Studies, task forces, committees, conferences, serious navel gazing, books and grave op-ed articles galore: we saw it coming, and we did care.

But why care? Why care indeed?
We confounded journalism with “media.” “Media” is going the way of Detroit; journalism isn’t.

Incumbent media structures turned out to be too big, too slow, and too much one-way. Too much focused on “bottom lines,” ownership, walled gardens, and proprietary infrastructures.

Old media was too much focused on shareholder value, and on incessantly selling eyeballs to third parties.

Did we really think this was sustainable?

“Media“ knew how to speak. And speak it did. But it didn’t learn to listen.

Now, on the internet, the people formerly known as the audience are learning to speak for themselves. And they listen to each other. They tag, they twitter and share what they feel is important. They create their own channels, tools and platforms. It is a civic debate, it is not media selling attention to products.

Media’s worth has been predicated on extrinsic values:

“Quarterly profits,” or, more recently: “quarterly losses,” are categories we use to measure media. Journalism must be measured differently. We confound media with journalism.

The umbilical cord once connecting media and journalism is becoming toxic. Media is trying to abort journalism, and journalists should seize the opportunity and leave the hostile womb.

Let media look at its shareholder value, and let it perish in the process. Maybe, meanwhile, it will spawn new Paris Hiltons.

(Then again, Paris Hilton might just single-handedly save the whole eyeball industry once she marries Brad Pitt.)

Media may be a dinosaur. But journalism will be alive and kicking as long as it addresses issues of real relevance. Ideally, it enables, moderates, and curates our civic dialogue.

Journalists will survive if they are conducive to the public good.

That they can, and should, make a difference to society is why they joined the profession in the first place. (It’s also why journalism schools keep on attracting a large number of students.)

So journalism got all tangled up with media?
It is not a historic necessity anymore. Publishing tools, and platforms to publish on, no longer need ownership, or copyrights. There is an ever-increasing wealth of content out there. But all that new content is in dire need of “moderation,“ of perspective, and criticism. It needs professional and dedicated journalistic work, a meta-commentary, if you like, for it to cohere and make sense. Journalists will have to enable their audiences to find and articulate their own voices, they will have to share their “media literacy,” and even their writing and producing skills, with their readership.

So what if journalism were “systemic” to modern societies, what if it is “too important to fail”?
Let’s forget the “media” business model. Let’s find new ways to make journalistic work sustainable. A one-time levy on all internet enabled devices would do the trick. So would a special rate the Google keyword algorithm allots to all “systemic” content on the web. So would new ways of distributing the public broadcast service fees. Or what if, due to its systemic value, journalism is able to receive, let’s say, one hundredth of a percent of all that bail out money going to the banks. You go and figure out how much that is, what with the current estimate of the cost of the crisis amounting to 25 trillion dollars.

The future is the decisions we take today.

So let’s talk, listen, network and share. We have some convincing to do. And a long way to go. Nobody said this was easy.

- Wilfried Ruetten / European Journalism Centre

Posted on December 20, 2009 by Wilfried Ruetten .
Filed under blogging.

якісна журналістика змінить владу і суспільство

Свобода слова по-українськи - це плюралізм думок олігархічних кланових ЗМІ.. Так колись сказав журналіст В. Портніков під час однієї зустрічі.

З "Свободи слова" на "Свободу слова" перемикаю у пошуках новин, коментарів щодо результатів виборів паралельно риючись в Інтернеті, роздумуючи про майбутнє України. І тут випадково натрапила на таке інтерв"ю Ю. Мостової, з якого вибираю дві цікаві цитати:

Ю. Мостова: "Ми живемо у такому оточенні, де у більшості людей, які професійно пишуть чи говорять про політику, стерлася різниця між журналістом і піарником. Журналіст – це розвідник, він здобуває інформацію і ділиться нею з суспільством. А піарник – це контррозвідник, він захищає свого боса, вип’ячує позитивні речі, ховає негативні. Я цього робити не вмію."

Ю. Мостова: "Я власноруч писала у 2003 році: “яка країна, такий і Гавел” - про всі вади і плюси Ющенка. Після його перемоги ми відразу перейшли до критики хибних кроків. В тому була наша йому допомога. Але нас не розумів ні Віктор Андрійович, ні його родина, ні його оточення. Пересічні люди теж не дуже розуміли, тому що були охоплені помаранчевою ейфорією. Майдан-то ми відстояли, але нову владу відпустили без чітких завдань, а найголовніше – без контролю з боку суспільства і більшою мірою – з боку медіа. І тепер маємо те, що маємо. Мені здається, що занепад тієї хвилі 2004 року почався з відсутності критичної і інтелектуальної позиції у багатьох журналістів. Ренесанс України має початися з журналістів. Без них не буде нічого".


Думаю про результати виборів. Як зробити так, щоб усілякі кандидати - які є виборчими проектами, технічними кандатами не могли пройти до влади. А ще думаю про необхідність законодавчих ініціатив щодо мінімізації впливу на вибір людини, спричиненої надмірними грошовими вливаннями в потужну рекламу на ТБ, зовнішню..
Цікаво, яким би був результат виборів якби усі кандидати в президенти мали одинакові фінансові можливості у виборчих змаганнях. А ще хочу щоб кандидати в президенти обов"язкого проходили публічні теледебати із експертами, котрі розбили б усі популістські заяви в пух і прах! Такий собі тест на рівень інтелекту! Бо президент 46 млн. країни не може бути тупеньким!

Ще подумала про парламентські вибори, які скоріше за все відбудуться! Бо без більшості майбутній президент не зможе насолоджуватися владою..
Сподіваюся, що народ не голосуваватиме за дві провідні партії..., користі від яких в парламенті як з дірки в бублику!

Все-таки залишаюся оптимістом: вірю в щасливе майбутнє України! Ми до нього йдем чи повзем. Поступово, але рухаємося! Люди більше не вірять політикам, які нас обкрадали і заганяють країну в глухий кут. Ми вже не такі наївні. Навіть якщо і бабусь довели до стану бідності, коли голос за 1 кг гречки можна продати. Країна чекає на нові обличчя, на аристократію, які, як розподілив ще Арістотель, правлять в інтересах загалу ( аристократія), а не у власних інтересах ( олігархія).
Нові особистості в політиці з"являться, якщо/і якісна журналістика має каталізувати цей процес і мінімізувати прихід псевдо (квазі) кандидатів.