У цьому блозі з"явиться чимало публікацій на тему землі: родючості українських чорноземів та потенціалу України стати "агротигром" у Європі ( чи навіть світі, зважаючи на майже 7% світових запасів чорноземів), можливостей через корупцію та продажність можновладців, ліберальність та комерціалізацію медіа "загарбати" наші чорноземи ТНК чи іншими державами, перспектив розвитку аграрного сектору ( нереалізовані проекти та необхідні кроки)! Це і враження від збирання кукурудзи, садіння плодових дерев! Від важкої роботи на полі після сидіння в офісі у центрі Києва!

Для мене - це ТОП-тема... Приєднуйтесь!
Ганнуся

пʼятниця, 29 січня 2010 р.

не штраф, а 5 років за вбивство ЗУБРА


Може я і жорстока, але за вбивство зубра дала б буковинським підприємцям як мінімум 2 роки ув"язнення,і навіть не розглядала б варіанту штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян як покарання... Як інакше навчити інших, не вбивати занесених у Червону книгу тварин. Це не просто ЗЛОЧИН, це гріх..
Як повідомляв ЗІК, браконьєри застрелили зубра у ніч з четвертого на п’яте січня цього року у селі Банилів-Підгірний Сторожинецького району (Чернівецька область). Єгер, обходячи угіддя, натрапив на свіжі сліди підводи, які вели до лісу і назад. Потім помітив кров, а згодом знайшов і частину туші. Браконьєри вбили зубра, частину туші відрізали і відвезли на підводі, а частину разом з головою покинули у лісі. Місцеві правоохоронці відмовилися порушувати кримінальну справу, пояснюючи цей випадок природною загибеллю тварини. За них це зробила природоохоронна прокуратура області після численних публікацій у місцевих ЗМІ. Тішить, що тут тиск преси зробив свою справу.
Здивував і вік браконьєрів. Організатором злочинного полювання на зубра у Буковинських Карпатах виявився 26-річний підприємець Калинівського ринку. Його та ще чотирьох співучасників цього злочину затримано. Двоє з учасників злочинного полювання перебувають в ізоляторі тимчасового тримання, а трьох відпустили, взявши підписку про невиїзд. У двох підозрюваних вдома було виявлено та вилучено м’ясо зубра. На час затримання винуватців, частину м’яса їм вдалося вже засолити та законсервувати в банках. Напередодні затримання дві сім’ї влаштували собі невеличкий бенкет, куштуючи шашлик з м’яса зубра. На даний час м’ясо вилучено та направлено на експертизу. Винуватці визнали свою провину.
Порушено кримінальну справу за фактом незаконного полювання вчиненого групою осіб. За це передбачається покарання – штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого

ЖИТТЯ ЗУБРА НЕ ПОВЕРНЕШ.. Схиляю голову перед такими науковцями як Оксана Марискевич із Інституту Карпат, котра із командою небайдужих привезли зубрів із Нідерландів для відновлення популяції у Східних Українських Карпатах. Їхня праця ( вони пройшли через шалену бюрократичну машину), щоб доставити їх сюди зведена буде нанівець, якщо такі браконьєри відкупляться.

ХОТІЛА ПОСТАВИТИ ФОТО УБИТОЇ ЗУБРИХИ, КОТРА МАЛА НАРОДИТИ ЗУБРЕНЯ. АЛЕ ПОСТАВИЛА ОПТИМІСТИЧНЕ ФОТО!


Моє інтерв"ю із пані Оксаною "Полювання на "царя" тут
http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=188187&mainlang=ukr
У жовтні на Львівщину прибуде п’ять зубрів з Голландії в рамках проекту «Відновлення європейської популяції зубра у Східних Українських Карпатах». Занесені в Червону книгу України та інших держав, ці рідкісні види парнокопитних отримають маленький шанс на порятунок саме в Карпатах. Адже, за державною статистикою, станом на 1995 рік кількість зубрів в Україні становила 659 осіб, уже через 10 років залишилося лише 313 особин. Більше того, за неофіційними даними, їхня чисельність не досягає навіть 250 зубрів.

Мисливці в погонах та браконьєрство, що набуло за часи незалежності України загрозливих масштабів є головною перешкодою у природозахисників та науковців, вважає кандидат біологічних наук Оксана МАРИСКЕВИЧ, координатор проекту в Україні, провідний науковий співробітник Інституту екології Карпат НАН України. Про безконтрольність природоохоронних, мисливських та лісових органів, корупцію в цій сфері, узаконення модного комерційного відстрілювання вона розповіла в інтерв’ю «Дню».

понеділок, 25 січня 2010 р.

ЯК РОСІЯН НАВЧИЛИ ПРИРОДУ БЕРЕГТИ. АБО ПРО КОРПОРАТИВНУ СОЦІАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ІНВЕСТОРІВ ПО-ЗАХІДНОМУ


От і гарна новина. Забруднення Байкалу привело до відмови швейцарців від покупки акцій Rusal

Підрозділ Credit Suisse Group AG - приватний фонд Clariden Leu AG - що є одним з менеджерів IPO Rusal, закликав інвесторів утриматися від покупки акцій Rusal. Також Clariden Leu AG викреслив Rusal з інвестиційного списку і відмовився від планів покупки акцій Rusal, повідомляє Bloomberg.

Підставою для відмови від інвестицій в Rusal став урядовий дозвіл, виданий Байкальському целюлозно-паперовому комбінату (ЦПК) проводити скидання стоків в озеро. Clariden розіслав своїм клієнтам в п'ятницю листи з проханням звернути увагу на бізнес-практику основного власника компанії. «Питання про збереження 20% світових запасів прісної води не тільки російська, але і міжнародна справа», - сказано в зверенні, повідомляє РБК-daily.

Це звернення не дістало великого резонансу. IPO Rusal в Гонконзі - факт, що вже відбувся, компанії вдалося залучити 2,2 млрд дол., розмістивши 10,6% акцій на місцевій біржі.

Байкальський ЦБК належить «Контіненталь Менеджмент» (входить в «Базовий елемент» Олега Дерипаски).


Що смішно, що на сайті USAID є цікава інфо: "У 2008 р. Фондом « Східна Європа » було залучено понад 600 тис. доларів благодійного фінансування з боку понад 20 приватних компаній, серед яких були Telenor, BBH Carlsberg, ArcelorMittal, Русал, СКМ, ДТЕК та Philip Morris. Ці кошти Фонд використовує для підтримки проектів по запровадженню в Україні міжнародних стандартів Корпоративної Соціальної Відповідальності, а також внесенню змін до нормативно-правової бази, які сприятимуть приватній благочинній діяльності та пожертвам". :)))))
В Україні уже були приклади, коли шкідливі виробництва переносили на нашу територію із Польщі чи взагалі скидали десятки тисяч тон токсичних відходів ( як премікс на Закарпатті чи гудрони на Львівщині із Угорщини). Екологічні проблеми не знають кордонів, тому жити за принципами - після мене хоч потоп, а бо головне, щоб на моєму подвір"ї було чисто - це злочинно. Поділюся, своїм щоденником за 2008 рік.

4 вересня 2008


Люди із Бібрки, що на Львівщині, і досі відстоюють право на безпечне довкілля, пишуть до прем’єра та Президента листи. У селі, де проживає 4,5 тис. мешканців, сталася хімічна катастрофа. 19 квітня під час пожежі на заводі «Полісинтез» вогонь піднявся до 500-метрової висоти, 150 тонн поролону — засмерділи отруйним димом над містечком і над здоров’ям людей. «Міськрада ухвалила рішення зупинити діяльність «Полісинтезу» відразу після пожеж. Але завод продовжував працювати. Адміністрація заводу стверджувала, що «є в Україні люди вищі за міськраду». А вищою за міську раду може бути лише громада міста Бібрка — прочитала в міській пресі. Відразу подумала, що хтось із Києва «дахує» це підприємство. Згадала, що ще в 2004 році під час візиту тодішнього президента України Леоніда Кучми на Львівщину як кореспондент «УТ-1», я запитала: «Ми говоримо про покращення інвестиційного клімату. А як що до того, що більшість підприємств, наприклад, «Полісинтез» та латексний завод — це польські інвестиції, які забруднюють довкілля, завдають великої шкоди здоров’ю мешканців? Тобто зі вступом в ЄС більшість країн, зокрема, Польща, Угорщина, зацікавлені в тому, щоб своє шкідливе виробництво перенести на територію України. Як ви бачите вирішення цієї проблеми? І чи контролюватимуть хоч якось інвестиції, які будуть в Україні?» Тоді Леонід Кучма відповів: «Я переконаний і система та є обов’язково, люба інвестиція, особливо, якщо вона пов’язана з виробництвом, повинна пройти експертизу, в тому числі екологічну. Но, ні при яких так сказать, вигодах, не підемо на те, щоб...У нас і так екологія, не дай Господи ( перехрестився)». Ось вони, наслідки «шкідливих» інвестицій. Здоров’я людей перед спокусою заробітку владу не цікавить. Адже вона не живе в небезпечних місцях.

№157, четвер, 4 вересня 2008

неділя, 24 січня 2010 р.

СТРАХ.. ЩО ГІРШЕ НЬОГО. АБО ПРО ПАРЄ, ВООЗ, ГРИП І ЕЛЕМЕНТАРНИЙ ЗАХИСТ

на наступній пленарній сесії ПАРЄ, яка відбудеться у Стразбурзі з 25 по 29 січня, планують провести дебати на тему "Фальшива пандемія - загроза для здоров"я", також 26 січня будуть закриті слухання, де еідеміолог Вольфганг Водарг розкаже про "співпрацю" ВООЗ, котра під тиском виробників вакцин, оголосила пандемію свинячого грипу, можливо, ради збільшення прибутків фармацевтичних компаній.
Елементарні захисні заходи (пов"язки, оксолінова мазь, зміцнення імунітету, спорт, здоровий сон та здоровий спосіб життя, NO alcohol and NO smoking) допоможуть протистояти грипу. Жодного року не здійснювала щеплень від сезонного грипу. Бо вірю в здатність організму ( якщо з ним дружити) відбити удар!

Внизу мій коментар, опублікований в "Дні" 20 січня.
http://www.day.kiev.ua/290601/
Щоденник
Свинячий грип у котрий раз стривожив суспільство в глобальному масштабі... Про справжні причини виникнення вірусу достеменно не знає ніхто. Більшість сучасних людей, вражених страхом, спершу опанувала чергова тривога чи навіть паніка. Тут чомусь згадала про промовисту рецензію Даріуша Росяка під назвою «Кінець близько?» в газеті «Rzeczpospolita» у 2006 році на книгу Френка Фуреді «Політика страху». Рецензія містить зачин із польським інформаційним приводом — а саме цитатою Збігнєва Теліги, міністра охорони здоров'я Польщі, який закликав журналістів не лякати людей, запевняючи, що в країні нема вірусу пташиного грипу. Публікації журналістів сіяли страх у суспільстві. Сама ж рецензія на книжку складається із п'яти частин, в яких розповідається про глобальну паніку, брак альтернативи, натовп самотніх людей. Британський соціолог із університету Кента Френк Фуреді доводить, що сьогодні страх — це найдошкульніше відчуття людини. Ми живемо на «ринку страху», — стверджує Ф. Фуреді, — на якому групи «торговців», що співпрацюють, вихваляють і продають свій товар. Страх нас паралізує. У медичних і технологічних відкриттях спостерігаємо загрозу замість надії, в історії — неминучість поразок, в політиці — лише джерело маніпуляції. Але ж політики, щоб мобілізувати народи, не мусять звертатися до людських страхів.Страх сучасних людей свідчить про слабкість віри, створення нових ідолів. За таких умов страх посилюватиметься. А що може бути гірше страху? Лише страх... особливо там, де віра, надія, любов слабкі.

№7, середа, 20 січня 2010

вівторок, 19 січня 2010 р.

журналістика - не бізнес і не медіа!

Нарешті у Європі зрозуміли те, що нам на факультеті журналістики у ЛНУ ім. Франка постійно говорили, цитуючи відомих із світовим іменем майстрів слова - що журналістика - це не бізнес і не медіа. Внизу лінк як і сама стаття із цікавою назвою: "Майбутнє журналістики. Або: чому журналістика - це не медіа" ( англійською). Маєте час - обов"язково почитайте!
Більшість у нас журналістику сприйматимуть як бізнес, який приносить ( або може приносити) прибутки і обслуговує політиків.. Однак справжня журналістика має інше призначення, а журналіст покликання.
Всесвітньо відомий польський журналіст, письменник Ришард Капусцінський неодноразово піднімав питання майбутнього журналістики: "Насамперед треба сказати про інтенсивне зростання кількості так званих журналістських шкіл: відкриваються нові відділення, факультети. Але вони не є власне журналістськими школами, а школами ЗМІ, суспільної комунікації. Журналістська професія розмивається, губиться. Саме тому в США переважно говорять не «журналіст» (journalist), а «працівник медіа» (media worker). І тут постає дуже велика проблема, оскільки роль ЗМІ надзвичайно зросла (в певному сенсі вони керують світом), відбувається медіатизація політики, інших аспектів життя. Водночас журналіст перетворився на звичайного рядового, що виконує наказ менеджера ЗМІ".

Ще раніше у своєму інтерв"ю із відомим філософом С. Кримським ( опублікованому у газеті "День" - http://www.day.kiev.ua/198624/) писала про світоглядну журналістику. Ось цитата: "Україна переживає кризу світоглядної журналістики, потреба в якій відчутно зростає з кожним днем. Що таке світоглядна журналістика? Більшість українських науковців, теоретиків поділяють журналістику на описову (факт, оперативність, вплив на свідомість) та світоглядну (принцип, моделювання свідомості, формування особистості). Водночас польський журналіст, письменник Ришард Капусьцiнський писав, що у журналістиці є два рівні — ремісничий і творчий. Журналістська робота переважно подібна до праці ремісника: підготувати сюжет, переповісти інформацію... Цього кожен може навчитися й поза університетом. Другий рівень — це висока, концептуальна журналістика. Критерієм оцінки статті є те, чи має вона добру мотивацію, чи це важливий, майстерно написаний текст, — журналістський, літературний, який робить людину кращою, змушує її мислити. Зокрема, відомий львівський журналістикознавець професор В. Здоровега у своїх працях писав про поняття «мислячої публіцистики», або ж «дослідницької публіцистики глибокої цікавої думки, гуманної загальнолюдської ідеї». Інший дослідник —Т. Лильо — вважає, що справжня журналістика — превентивна, зміцнює національний і громадянський імунітет, сприяє мисленню категоріями незалежної держави і таким чином нейтралізує загрози загальнодержавного масштабу.

Лось Йосип: "Суто інформаційна журналістика не є творчістю, радше своєрідним плагіатом, оскільки копіює факти, вже «випродукувані» іншими, не кажучи вже про приховану рекламу".

http://www.ejc.net/about/blog/the_future_of_journalism_or_why_journalism_is_not_media/
The future of journalism. Or: why journalism is not “media” We have to accept that industries fail. It happens everywhere, and all the time. Detroit is ka put: we saw it coming, and we all know now. And it made good copy.

Manufacturing went to China and India. There were blue collar casualties. We saw it coming, and it made good copy.

Did we cry? Did we bother? Did we care?

Then the banks failed. We didn’t see it coming. But it made good copy still.

Did we cry? Did we care? Oh yes we did! In no time, billions of taxpayers’ dollars were thrown at the problem.

To try and make it go away. Unlike everything else, the banking sector was considered “too important to fail.” If what you did was “systemic” enough, abundant funding was made available. Overnight if necessary.

Now our own industry is failing, and we feel it is failing us.

Pulp press products are going kaput, and selling our audiences’ attention to advertisers is a failing proposition. We saw it coming, we all know now, and it does make good copy.

Did we cry? Did we bother? Did we care?

Oh yes we did. Studies, task forces, committees, conferences, serious navel gazing, books and grave op-ed articles galore: we saw it coming, and we did care.

But why care? Why care indeed?
We confounded journalism with “media.” “Media” is going the way of Detroit; journalism isn’t.

Incumbent media structures turned out to be too big, too slow, and too much one-way. Too much focused on “bottom lines,” ownership, walled gardens, and proprietary infrastructures.

Old media was too much focused on shareholder value, and on incessantly selling eyeballs to third parties.

Did we really think this was sustainable?

“Media“ knew how to speak. And speak it did. But it didn’t learn to listen.

Now, on the internet, the people formerly known as the audience are learning to speak for themselves. And they listen to each other. They tag, they twitter and share what they feel is important. They create their own channels, tools and platforms. It is a civic debate, it is not media selling attention to products.

Media’s worth has been predicated on extrinsic values:

“Quarterly profits,” or, more recently: “quarterly losses,” are categories we use to measure media. Journalism must be measured differently. We confound media with journalism.

The umbilical cord once connecting media and journalism is becoming toxic. Media is trying to abort journalism, and journalists should seize the opportunity and leave the hostile womb.

Let media look at its shareholder value, and let it perish in the process. Maybe, meanwhile, it will spawn new Paris Hiltons.

(Then again, Paris Hilton might just single-handedly save the whole eyeball industry once she marries Brad Pitt.)

Media may be a dinosaur. But journalism will be alive and kicking as long as it addresses issues of real relevance. Ideally, it enables, moderates, and curates our civic dialogue.

Journalists will survive if they are conducive to the public good.

That they can, and should, make a difference to society is why they joined the profession in the first place. (It’s also why journalism schools keep on attracting a large number of students.)

So journalism got all tangled up with media?
It is not a historic necessity anymore. Publishing tools, and platforms to publish on, no longer need ownership, or copyrights. There is an ever-increasing wealth of content out there. But all that new content is in dire need of “moderation,“ of perspective, and criticism. It needs professional and dedicated journalistic work, a meta-commentary, if you like, for it to cohere and make sense. Journalists will have to enable their audiences to find and articulate their own voices, they will have to share their “media literacy,” and even their writing and producing skills, with their readership.

So what if journalism were “systemic” to modern societies, what if it is “too important to fail”?
Let’s forget the “media” business model. Let’s find new ways to make journalistic work sustainable. A one-time levy on all internet enabled devices would do the trick. So would a special rate the Google keyword algorithm allots to all “systemic” content on the web. So would new ways of distributing the public broadcast service fees. Or what if, due to its systemic value, journalism is able to receive, let’s say, one hundredth of a percent of all that bail out money going to the banks. You go and figure out how much that is, what with the current estimate of the cost of the crisis amounting to 25 trillion dollars.

The future is the decisions we take today.

So let’s talk, listen, network and share. We have some convincing to do. And a long way to go. Nobody said this was easy.

- Wilfried Ruetten / European Journalism Centre

Posted on December 20, 2009 by Wilfried Ruetten .
Filed under blogging.

неділя, 17 січня 2010 р.

якісна журналістика змінить владу і суспільство

Свобода слова по-українськи - це плюралізм думок олігархічних кланових ЗМІ.. Так колись сказав журналіст В. Портніков під час однієї зустрічі.

З "Свободи слова" на "Свободу слова" перемикаю у пошуках новин, коментарів щодо результатів виборів паралельно риючись в Інтернеті, роздумуючи про майбутнє України. І тут випадково натрапила на таке інтерв"ю Ю. Мостової, з якого вибираю дві цікаві цитати:

Ю. Мостова: "Ми живемо у такому оточенні, де у більшості людей, які професійно пишуть чи говорять про політику, стерлася різниця між журналістом і піарником. Журналіст – це розвідник, він здобуває інформацію і ділиться нею з суспільством. А піарник – це контррозвідник, він захищає свого боса, вип’ячує позитивні речі, ховає негативні. Я цього робити не вмію."

Ю. Мостова: "Я власноруч писала у 2003 році: “яка країна, такий і Гавел” - про всі вади і плюси Ющенка. Після його перемоги ми відразу перейшли до критики хибних кроків. В тому була наша йому допомога. Але нас не розумів ні Віктор Андрійович, ні його родина, ні його оточення. Пересічні люди теж не дуже розуміли, тому що були охоплені помаранчевою ейфорією. Майдан-то ми відстояли, але нову владу відпустили без чітких завдань, а найголовніше – без контролю з боку суспільства і більшою мірою – з боку медіа. І тепер маємо те, що маємо. Мені здається, що занепад тієї хвилі 2004 року почався з відсутності критичної і інтелектуальної позиції у багатьох журналістів. Ренесанс України має початися з журналістів. Без них не буде нічого".


Думаю про результати виборів. Як зробити так, щоб усілякі кандидати - які є виборчими проектами, технічними кандатами не могли пройти до влади. А ще думаю про необхідність законодавчих ініціатив щодо мінімізації впливу на вибір людини, спричиненої надмірними грошовими вливаннями в потужну рекламу на ТБ, зовнішню..
Цікаво, яким би був результат виборів якби усі кандидати в президенти мали одинакові фінансові можливості у виборчих змаганнях. А ще хочу щоб кандидати в президенти обов"язкого проходили публічні теледебати із експертами, котрі розбили б усі популістські заяви в пух і прах! Такий собі тест на рівень інтелекту! Бо президент 46 млн. країни не може бути тупеньким!

Ще подумала про парламентські вибори, які скоріше за все відбудуться! Бо без більшості майбутній президент не зможе насолоджуватися владою..
Сподіваюся, що народ не голосуваватиме за дві провідні партії..., користі від яких в парламенті як з дірки в бублику!

Все-таки залишаюся оптимістом: вірю в щасливе майбутнє України! Ми до нього йдем чи повзем. Поступово, але рухаємося! Люди більше не вірять політикам, які нас обкрадали і заганяють країну в глухий кут. Ми вже не такі наївні. Навіть якщо і бабусь довели до стану бідності, коли голос за 1 кг гречки можна продати. Країна чекає на нові обличчя, на аристократію, які, як розподілив ще Арістотель, правлять в інтересах загалу ( аристократія), а не у власних інтересах ( олігархія).
Нові особистості в політиці з"являться, якщо/і якісна журналістика має каталізувати цей процес і мінімізувати прихід псевдо (квазі) кандидатів.