журналістика - не бізнес і не медіа!

Нарешті у Європі зрозуміли те, що нам на факультеті журналістики у ЛНУ ім. Франка постійно говорили, цитуючи відомих із світовим іменем майстрів слова - що журналістика - це не бізнес і не медіа. Внизу лінк як і сама стаття із цікавою назвою: "Майбутнє журналістики. Або: чому журналістика - це не медіа" ( англійською). Маєте час - обов"язково почитайте!
Більшість у нас журналістику сприйматимуть як бізнес, який приносить ( або може приносити) прибутки і обслуговує політиків.. Однак справжня журналістика має інше призначення, а журналіст покликання.
Всесвітньо відомий польський журналіст, письменник Ришард Капусцінський неодноразово піднімав питання майбутнього журналістики: "Насамперед треба сказати про інтенсивне зростання кількості так званих журналістських шкіл: відкриваються нові відділення, факультети. Але вони не є власне журналістськими школами, а школами ЗМІ, суспільної комунікації. Журналістська професія розмивається, губиться. Саме тому в США переважно говорять не «журналіст» (journalist), а «працівник медіа» (media worker). І тут постає дуже велика проблема, оскільки роль ЗМІ надзвичайно зросла (в певному сенсі вони керують світом), відбувається медіатизація політики, інших аспектів життя. Водночас журналіст перетворився на звичайного рядового, що виконує наказ менеджера ЗМІ".

Ще раніше у своєму інтерв"ю із відомим філософом С. Кримським ( опублікованому у газеті "День" - http://www.day.kiev.ua/198624/) писала про світоглядну журналістику. Ось цитата: "Україна переживає кризу світоглядної журналістики, потреба в якій відчутно зростає з кожним днем. Що таке світоглядна журналістика? Більшість українських науковців, теоретиків поділяють журналістику на описову (факт, оперативність, вплив на свідомість) та світоглядну (принцип, моделювання свідомості, формування особистості). Водночас польський журналіст, письменник Ришард Капусьцiнський писав, що у журналістиці є два рівні — ремісничий і творчий. Журналістська робота переважно подібна до праці ремісника: підготувати сюжет, переповісти інформацію... Цього кожен може навчитися й поза університетом. Другий рівень — це висока, концептуальна журналістика. Критерієм оцінки статті є те, чи має вона добру мотивацію, чи це важливий, майстерно написаний текст, — журналістський, літературний, який робить людину кращою, змушує її мислити. Зокрема, відомий львівський журналістикознавець професор В. Здоровега у своїх працях писав про поняття «мислячої публіцистики», або ж «дослідницької публіцистики глибокої цікавої думки, гуманної загальнолюдської ідеї». Інший дослідник —Т. Лильо — вважає, що справжня журналістика — превентивна, зміцнює національний і громадянський імунітет, сприяє мисленню категоріями незалежної держави і таким чином нейтралізує загрози загальнодержавного масштабу.

Лось Йосип: "Суто інформаційна журналістика не є творчістю, радше своєрідним плагіатом, оскільки копіює факти, вже «випродукувані» іншими, не кажучи вже про приховану рекламу".

http://www.ejc.net/about/blog/the_future_of_journalism_or_why_journalism_is_not_media/
The future of journalism. Or: why journalism is not “media” We have to accept that industries fail. It happens everywhere, and all the time. Detroit is ka put: we saw it coming, and we all know now. And it made good copy.

Manufacturing went to China and India. There were blue collar casualties. We saw it coming, and it made good copy.

Did we cry? Did we bother? Did we care?

Then the banks failed. We didn’t see it coming. But it made good copy still.

Did we cry? Did we care? Oh yes we did! In no time, billions of taxpayers’ dollars were thrown at the problem.

To try and make it go away. Unlike everything else, the banking sector was considered “too important to fail.” If what you did was “systemic” enough, abundant funding was made available. Overnight if necessary.

Now our own industry is failing, and we feel it is failing us.

Pulp press products are going kaput, and selling our audiences’ attention to advertisers is a failing proposition. We saw it coming, we all know now, and it does make good copy.

Did we cry? Did we bother? Did we care?

Oh yes we did. Studies, task forces, committees, conferences, serious navel gazing, books and grave op-ed articles galore: we saw it coming, and we did care.

But why care? Why care indeed?
We confounded journalism with “media.” “Media” is going the way of Detroit; journalism isn’t.

Incumbent media structures turned out to be too big, too slow, and too much one-way. Too much focused on “bottom lines,” ownership, walled gardens, and proprietary infrastructures.

Old media was too much focused on shareholder value, and on incessantly selling eyeballs to third parties.

Did we really think this was sustainable?

“Media“ knew how to speak. And speak it did. But it didn’t learn to listen.

Now, on the internet, the people formerly known as the audience are learning to speak for themselves. And they listen to each other. They tag, they twitter and share what they feel is important. They create their own channels, tools and platforms. It is a civic debate, it is not media selling attention to products.

Media’s worth has been predicated on extrinsic values:

“Quarterly profits,” or, more recently: “quarterly losses,” are categories we use to measure media. Journalism must be measured differently. We confound media with journalism.

The umbilical cord once connecting media and journalism is becoming toxic. Media is trying to abort journalism, and journalists should seize the opportunity and leave the hostile womb.

Let media look at its shareholder value, and let it perish in the process. Maybe, meanwhile, it will spawn new Paris Hiltons.

(Then again, Paris Hilton might just single-handedly save the whole eyeball industry once she marries Brad Pitt.)

Media may be a dinosaur. But journalism will be alive and kicking as long as it addresses issues of real relevance. Ideally, it enables, moderates, and curates our civic dialogue.

Journalists will survive if they are conducive to the public good.

That they can, and should, make a difference to society is why they joined the profession in the first place. (It’s also why journalism schools keep on attracting a large number of students.)

So journalism got all tangled up with media?
It is not a historic necessity anymore. Publishing tools, and platforms to publish on, no longer need ownership, or copyrights. There is an ever-increasing wealth of content out there. But all that new content is in dire need of “moderation,“ of perspective, and criticism. It needs professional and dedicated journalistic work, a meta-commentary, if you like, for it to cohere and make sense. Journalists will have to enable their audiences to find and articulate their own voices, they will have to share their “media literacy,” and even their writing and producing skills, with their readership.

So what if journalism were “systemic” to modern societies, what if it is “too important to fail”?
Let’s forget the “media” business model. Let’s find new ways to make journalistic work sustainable. A one-time levy on all internet enabled devices would do the trick. So would a special rate the Google keyword algorithm allots to all “systemic” content on the web. So would new ways of distributing the public broadcast service fees. Or what if, due to its systemic value, journalism is able to receive, let’s say, one hundredth of a percent of all that bail out money going to the banks. You go and figure out how much that is, what with the current estimate of the cost of the crisis amounting to 25 trillion dollars.

The future is the decisions we take today.

So let’s talk, listen, network and share. We have some convincing to do. And a long way to go. Nobody said this was easy.

- Wilfried Ruetten / European Journalism Centre

Posted on December 20, 2009 by Wilfried Ruetten .
Filed under blogging.

якісна журналістика змінить владу і суспільство

Свобода слова по-українськи - це плюралізм думок олігархічних кланових ЗМІ.. Так колись сказав журналіст В. Портніков під час однієї зустрічі.

З "Свободи слова" на "Свободу слова" перемикаю у пошуках новин, коментарів щодо результатів виборів паралельно риючись в Інтернеті, роздумуючи про майбутнє України. І тут випадково натрапила на таке інтерв"ю Ю. Мостової, з якого вибираю дві цікаві цитати:

Ю. Мостова: "Ми живемо у такому оточенні, де у більшості людей, які професійно пишуть чи говорять про політику, стерлася різниця між журналістом і піарником. Журналіст – це розвідник, він здобуває інформацію і ділиться нею з суспільством. А піарник – це контррозвідник, він захищає свого боса, вип’ячує позитивні речі, ховає негативні. Я цього робити не вмію."

Ю. Мостова: "Я власноруч писала у 2003 році: “яка країна, такий і Гавел” - про всі вади і плюси Ющенка. Після його перемоги ми відразу перейшли до критики хибних кроків. В тому була наша йому допомога. Але нас не розумів ні Віктор Андрійович, ні його родина, ні його оточення. Пересічні люди теж не дуже розуміли, тому що були охоплені помаранчевою ейфорією. Майдан-то ми відстояли, але нову владу відпустили без чітких завдань, а найголовніше – без контролю з боку суспільства і більшою мірою – з боку медіа. І тепер маємо те, що маємо. Мені здається, що занепад тієї хвилі 2004 року почався з відсутності критичної і інтелектуальної позиції у багатьох журналістів. Ренесанс України має початися з журналістів. Без них не буде нічого".


Думаю про результати виборів. Як зробити так, щоб усілякі кандидати - які є виборчими проектами, технічними кандатами не могли пройти до влади. А ще думаю про необхідність законодавчих ініціатив щодо мінімізації впливу на вибір людини, спричиненої надмірними грошовими вливаннями в потужну рекламу на ТБ, зовнішню..
Цікаво, яким би був результат виборів якби усі кандидати в президенти мали одинакові фінансові можливості у виборчих змаганнях. А ще хочу щоб кандидати в президенти обов"язкого проходили публічні теледебати із експертами, котрі розбили б усі популістські заяви в пух і прах! Такий собі тест на рівень інтелекту! Бо президент 46 млн. країни не може бути тупеньким!

Ще подумала про парламентські вибори, які скоріше за все відбудуться! Бо без більшості майбутній президент не зможе насолоджуватися владою..
Сподіваюся, що народ не голосуваватиме за дві провідні партії..., користі від яких в парламенті як з дірки в бублику!

Все-таки залишаюся оптимістом: вірю в щасливе майбутнє України! Ми до нього йдем чи повзем. Поступово, але рухаємося! Люди більше не вірять політикам, які нас обкрадали і заганяють країну в глухий кут. Ми вже не такі наївні. Навіть якщо і бабусь довели до стану бідності, коли голос за 1 кг гречки можна продати. Країна чекає на нові обличчя, на аристократію, які, як розподілив ще Арістотель, правлять в інтересах загалу ( аристократія), а не у власних інтересах ( олігархія).
Нові особистості в політиці з"являться, якщо/і якісна журналістика має каталізувати цей процес і мінімізувати прихід псевдо (квазі) кандидатів.

глобальні зміни клімату: людина, природа чи глобальний заговор?

Друг мені скинув лінк на журналістський аналіз "глобального одурманення глобальним потеплінням" - http://www.ej.ru/?a=note&id=9736
Ось така точка зору авторки!

Від себе скажу, що раніше аналізувала польську пресу щодо висвітлення теми змін клімату ( глобального потепління чи похолодання). Більшість авторів визнають, що клімат змінюється саме через антропогенний вплив. Ми руйнуємо планету!!! Чимало там публікацій, присвячених ідеям Емерсона, Генрі Торо.. Є чимало публіцистів у Польщі, котрі на шпальтах впливових газет прагнуть донести сучасникам актуальність думок Торо, щоб вберегти їх від кризи, яку спричинює, на думку Торо, цивілізація наживи, зиску, яка штучно відриває людину від природи, так, ніби життя суспільства з нею не пов’язане.
цікавим є інтерв’ю “Рятуймо людей, а не клімат” Павла Лісіцького з Берном Лембергом, професором Копенгагенської бізнес-школи. Професор 2001 року видав працю “Скептичний природозахисник”, де піддав сумніву дії борців за охорону довкілля, які досліджують вплив цивілізації на людину, довкілля.
На запитання: “Чому світ зациклився на темі глобального потепління? – Лемберг відповів, що зміни клімату у XXI сторіччі будуть однією з багатьох проблем, але не основною. І тому пріоритетними мають бути інші проблеми. Як приклад, якщо хтось багатий, то не захворіє на малярію так, як той, що бідний. Клімат – не основна причина смерті. Основна причина – бідність” .
Інтерв’ю розкриває суть “затьмарення” світових політиків – чому стільки грошей витрачають на ратифікацію Кіотського протоколу, коли і 200 млн доларів можна витратити на освіту та доступ до питної води в Африці. Журналіст також критикує медіа, які сприяють “розкручуванню” теми глобального потепління. Адже урагани, повені, пожежі, все, що пов’язане з глобальним потеплінням, на відео виглядає краще, аніж людина хвора на СНІД, яка для нас є своєрідним докором сумління. А люди, які живуть в достатку, не люблять таких картин.
Bielecki J. Samodzielnosc jest najtrudniejsza // Rzeczpospolita. – 2007. – 17–18 marca.
Lisicki P. Ratujmy ludzi, a ne klimat // Rzeczpospolita . – 2007. – 9–10 cerwca

на фото, зроблене в Лондоні на 6-ій Всесвітній конференції наукових журналістів ( липень,2009) провідні науковці світі (серед них професор сер Девід Кінг, головний науковий радник уряду Тоні Блера, світовий авторитет із змін клімату, голова міждержавної групи експертів ООН із змін клімату Раджендра Пачаурі)

На наші з Вами плечі: держборг України з початку року зріс на 11,2 млрд. дол.

А ось і жахлива новина. Невже платитимемо українськими чорноземами та корисними копалинами із шельфу Чорного моря ? А може чиновники і особливо "найвищі" люди країни, які не зможуть прозвітувати звідки взяли палаци, статки і куди витрачають - допоможуть неньці-Україні сплатити борги? бо вони точно знають чому вони у нас такі великі взялися...
Країна майже нічого не виробляє, економіка (антиінноваційна).. Живемо в борг!

За січень-листопад 2009 року державний борг України у валютному вираженні зріс на $11,27 млрд. (45,8%), до $35,8 млрд. Про це йдеться у повідомленні Міністерства фінансів України.
За даними Мінфіну, зокрема, у листопаді 2009 року сукупний державний (прямий) і гарантований борг зріс на 2%, або на $0,7 млрд.
У гривневому еквіваленті сукупний держборг у листопаді зріс на 1,8%, або на 4,9 млрд. грн. - до 286,2 млрд. грн., з початку року він збільшився на 51,1%, або на 96,876 млрд. грн. У свою чергу, прямий внутрішній борг у листопаді збільшився на 4,45%, або на 3,7 млрд. грн. до 87,3 млрд. грн.

Підсумки 2009: або про почуття гумору!

Рік добігає кінця. Варто його проаналізувати? З газети "День" отримала анкету "Мій рік - Мій "День"-2009. Ось короткі відповіді.

За традицією: Ваш особистий рейтинг знакових подій в Україні та світі за 2009 рік. Які з них зі знаком «плюс», а які зі знаком «мінус»? - Чимало подій уже відзначили попередні експерти «Дня». Тому згадаю ті, які мені запам’яталися і їх варто відзначити.
Зі знаком «Плюс» :
1. Глобальна фінансово-економічна криза, котра сколихнула світ, підірвала нетривкий фундамент матеріалізму, надмірного споживання та життя в кредит за рахунок і знищення природи в тому числі. Може людство, а особливо «золотий мільярд» нарешті збагне, що фінансовий колапс — маленька частина глобальної еколого-моральної кризи, від катастрофічних наслідків якої страждатимуть усі: як бідні так і багаті. Влучно сказав М. Ганді «Ресурсів Землі достатньо, щоб задовольнити потреби кожного з нас, але не жадібність кожного». Отож, не заганяймо світ у безвихідь.
2. Створення у Великобританії слідчої комісії щодо законності прийняття рішення керівництвом країни про участь у війні в Іраку під тиском громадськості. Краще пізно, ніж ніколи.
3. Спортивні перемоги Кличко.
4. Україні не дали третій транш МФВ – нам та наступним поколінням доведеться менше розплачуватися за помилки сучасної влади, зважаючи на непрофесійне використання коштів із двох попередніх траншів та стрімке зростання зовнішнього боргу.
«Мінус» - 1. Україна програла суд по острову Зміїний.
2. Політичні метаморфози Ющенко і Тимошенко. Під час відкриття стадіону у Донецьку відбулася публічна легалізація колишніх бандитів владою, яка прийшла до влади, кричачи чи обіцяючи, що посадить бандитів у тюрми. Усі однакові ?
3. Штучна справа Німеччини проти Дем’янюка. Як написав мені обурений колега: «Справа Дем"янюка - це політичний плювок в наше обличчя - це злочин проти українців співставимий із совітськими репресіями на фоні "мирно працюючої" Stille Hilfe ! Європа "віддала" нас під вплив Росії взамін за своє "тепле" благополуччя».
Як, на Вашу думку, за останній рік змінилися Україна та українці? 1. Україна отримала шанс стати на шлях до 53 млн.: народжуваність випередила смертність відразу у 5-ти регіонах. Троє моїх друзів стали батьками! 2. Поширеність куріння в Україні завдяки підвищенню акцизів на тютюнові вироби, інформаційним кампаніям, підвищенню штрафів за куріння в громадських місцях в Україні почала знижуватися. 3.На Львівщині за ініціативи австрійського дослідника історії українських вузьких колій, який вільно володіє українською (чого і досі не зробили багато політиків) стартував унікальний екотуристичний проект з відновлення вузькоколійної залізниці Сколе-Коростів. Проект дозволить відсталому гірському регіонові Карпат знайти нові можливості для розвитку туризму. Довго місцева влада не хотіла давати дозвіл на відновлення колії, але таки зрозуміла, що як сам про себе не подбаєш, то з Києва допомоги не дочекаєшся. 4. Активна позиція та тиск громадськості на такі показові справи як справа екс-нардепа Лозинського та вбивство еколога Гончарова.
Що змінилося конкретно (сподіваємося на краще) у Вашому житті: що нового дізналися? що побачили? чого досягли? - Обличчя людей, котрі виходили із меморіалу пам’яті жертв голодоморів у Києві, наочно продемонстрували наскільки наше минуле може консолідувати націю. Після виходу із меморіалу, мені стало соромно за себе, за те, що дозволяла собі критикувати Президента за витрачання грошей на відродження історії, коли в Україні 15 млн. людей живе поза межею бідності.
- Побувавши у Дхараві – найбільших нетрях Мумбая (а це територія 1,5 км. квадратних де живе і працює 2 млн. людей) –– зрозуміла, що таке справжня бідність. І водночас найголовніше – що можна бути бідним, але щасливим, із усміхненими очима дивитися на світ. Українці, не скигліть!
- Захистила дисертацію «Екологічна публіцистика: світоглядний аспект (на прикладі українських та зарубіжних видань 1992-2008 рр).
- Коли на виставці «Дня» в Українському домі побачила на фото дорогий годинник Breguet на руці Патріарха Кирила – то довго обурювалася, бо за цей годинник можна було б 3 онкохворих дітей вилікувати. Інколи дивлюся на схожий театр лицемірства, непристойне вихваляння грошима, статками у програмі «Світське життя». Може у такий спосіб зло саморозвінчується. Згадала вислів: «якби Бог надавав якогось значення багатству, то він ніколи б не віддав його в руки таким негідникам».
- Рідний факультет журналістики почав видавати журнал думки і чину «Листи до приятелів» ( www.lysty.com.ua). Ідейним предтечею журналу стало щомісячне видання "Листи до Приятелів", що його видавав у Нью-Йорку відомий український філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч і вчений Микола Шлемкевич.
- Відкрила нові наукові здобутки України для себе: приємно, що технологію зварювання живих тканин тіла тварин і людини, винайдену в Україні (ідея народилася в нашого наукового генія сучасності Патона). Електрозварювання в хірургії як наукова мрія стала повсякденною реальністю.. Уже зроблено 80 000 операцій. Інтелект - наш, гроші – американців, а патент – спільний..
Побувала у Лондоні на 6-ій Всесвітній конференції наукових журналістів. Хочеться, щоб в Україні як і наука так і наукова журналістика знайшли можливості для розвитку. Бо фундаментом інноваційної економіки є саме наука і освіта.

Також проглянула і відповіді інших людей. Дуже поважаю Є. Головаху. Сподобався виступ на 5-каналі в програмі Безулик. І ось тут натрапила на такий його коментар із гарним почуттям гумору:

МИ БУЛИ НАЙРОЗУМНІШІ, НАЙГІДНІШІ, НАЙКРАЩІ

Як на мене, дуже добрий був рік, хоча б тому, що вже був...

Наприклад, я цього року переконався, що Україна – найбагатша держава у світі, бо тільки в нашій країні хтось міг укласти кількасот тисяч доларів у таку процедуру, як “проти всіх”, ще й висунути це на посаду президента. Гадаю, що навіть у дуже багатих країнах на це б ніхто не дав і долара.

Є підстави також вважати, що в нас живуть найгідніші люди, бо ніде у світі ніхто не отримав стільки державних нагород, скільки отримали цього року наші українські політики й громадські діячі. Це теж підстави для оптимізму.

До речі, ми ще й найрозумніші. Я в наших ЗМІ вичитав, що в Україні винайшли ліки від раку, які так і називаються «україн». Тільки чомусь у світі ніхто не розуміє, як за українським методом вилікувати всіх від раку.

Весь світ давно б’ється, як створити мініядерні вибухівки, але якийсь наш співгромадянин, як з’ясувалося, може робити їх у себе дома. Про це преса теж серйозно писала.

А я вірю нашій пресі. Я навіть читав, що якийсь українець дома влаштував термоядерну реакцію.

Проте, знову ж таки, маємо проблему: ніхто у світі не хоче визнавати нашої найрозумнішості та найкращості.

Нас часом дуже невдало порівнюють. Наприклад, називають Україну «банановою республікою». Свинячий грип почався зі справді бідних бананових країн, потім пішов у Мексику, Латинську Америку. Але ці бананові країни від нас відрізняються, як я зрозумів, і така оцінка несправедлива. Бо в них ті ж маски роздавали на кожному кроці, а в нас навіть не можна було купити. Тож яка ми бананова республіка?! Тобто і в цьому є певний оптимізм.

Ми кажемо, що ми найнещасніша країна в Європі. Але це тільки тому, що ми так до себе ставимося, ми не цінуємо своїх досягнень.

Українці взагалі дивні люди… Наприклад, один з кандидатів каже, що може чути всіх. Ну в кого у світі є ще такі слухові органи, де ви знайдете людину, яка може чути 46 мільйонів водночас? Або такого кандидата, що порівнює себе з винятковою аномальною твариною – білою тигрицею.

Колись журналісти на Майдані вибороли свободу слова, тож від мене їм побажання – аби нарешті вони нею скористалися.

А якщо серйозно, то напередодні Нового року про все, що відбувалося й відбувається в Україні, серйозно говорити не можна.

Екологічні права: Конституція гарантує, та чи майбутній гарант забезпечить ?

Ви готові носити із собою екоторбинку, щоб кожен раз не купувати новий кульок для продуктів в супермаркеті? А чи готові ми носити воду у скляних бутликах, тільки щоб менше було пластику? Чи готові ми вимагати у влади комфорту в громадському транспорті, щоб тільки менше було транспорту і забруднення довкілля?
Поки громадяни не будуть більш свідомі свого впливу на погіршення довкілля, доти політики не перейматимуться проблемами покращення навколишнього середовища. Бо невигідні для своїх електоральних показників кроки вони вживати не будуть. Ось і докази.

Оригінальний коментар прочитала на Правді під статтею "Чи побачать мої онуки снігура?"
Ганни Голубовської-Онісімової, керівника ВЕГО "Мама-86" . Др_Мальтус _ 24.12.2009 11:55 На цьому тлі вийти до людей із пропозиціями "екологізації" країни - це самогубство для політика. Бо доведеться пообіцяти народу неприємні для нього речі. Наприклад, підняти акцизи на бензин та солярку, аби стимулювати розвиток громадського транспорту (саме громадського, а не альтернативного - бо перевести на спирт чи біодизель мільйони автівок нереально). Або скасувати усі пільги та субсидії на комунальні послуги - аби, нарешті, привчити народ економити воду, газ, тепло. Або запровадити реальний заповідний стан у заповідниках - аби ті існували не лише на папері, потерпаючи від лісорубів та браконьєрів.
Здається мені, народ, підсажений на "потреблятство", вже не проміняє щастя власного автомобіля на споглядання снігура. Це розуміють наші політики і тому екологічних перетворень не обіцяють. В крайньому разі, грозяться промаркувати шоколадні батончики мітками про ГМО, та іншими суто косметичними заходами

Ось тут аналіз програм кандидатів на екоскладову
http://www.mama-86.org.ua/files/000232/analiz_last.doc
Якщо вірити рейтингам, то Україна не має шансів отримати Президента, який буде свідомий обов’язку захищати екологічні права громадян. Оскільки лідери перегонів навіть не згадують про довкілля, збереження та охорону природних ресурсів. Поняття «сталий розвиток» взагалі не зустрічається в програмах кандидатів, що говорить про низький рівень сучасних знань їхніх команд. Такі невтішні висновки оприлюднили лідери провідних екологічних організацій України, проаналізувавши програми 18 кандидатів у Президенти, оприлюднені на прес-конференції в Києві. Тому тішити себе надією, що новий Президент поліпшить стан довкілля поки що не доводиться. Жоден із кандидатів не усвідомлює факту, що ми давно живемо за рахунок майбутніх поколінь . Йдеться не про зростання зовнішнього боргу, а про втрату чистої води, забруднення повітря, біорізноманіття, яке зникає назавжди. «Ми хочемо «вколоти» кандидатів у Президенти тим, що вони у своїх передвиборчих програмах демонструють несистемний підхід як до проведення реформ в цілому, так і до виходу із екологічної кризи зокрема, - сказала Ганна Голубовська-Оісімова, президент Всеукраїнської екологічного громадської організації «МАМА-86є. Саме тому ми в рамках ініціативи «Колюча мітка для майбутнього президента» презентуємо результати аналізу передвиборчих програм та закликаємо громадськість підтримати відозву до кандидатів, у якій вимагаємо вжити конкретних заходів для розв’язання нагальних еколого-соціальних програм.

Іспит для майбутнього Президента
«Як би ми вчились так як треба, то мудрість би й була своя…» ..Перш ніж голосувати за кандидата в Президенти, варто було б публічно усіх спитати – а чи знають вони які статті Конституції гарантують право на безпечне для здоров’я та життя довкілля? Адже переможцю перегонів - як майбутньому Гаранту Конституції - доведеться забезпечувати дотримання прав українців на здорове та безпечне довкілля. Незайвим буде нагадати основні статті:
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю.
Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання
екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу,
збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я
довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права
шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про
стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а
також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути
засекречена.

Більшість прохідних кандидатів в Президенти забули, мабуть, Конституцію, або просто проблеми довкілля їх не цікавлять, БО ЖИВУТЬ ВОНИ В ЕКОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ,п’ють ПРИДАТНУ ВОДУ, ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТІ харчі споживають І так далі. А українці через забруднене довкілля в тому числі на 12 років менше живуть європейців. І тому важко зупинити темпи смертності.
«Для прикладу, пропонують збільшити мінімальну пенсію, а чи зможе пенсіонер купити собі чисту воду ( бо з крана пити не можна), коли 6 л. води коштує 11 грн ? – запитав усіх присутніх Ігор Сіренко з Національного екологічного центру України. - Екологічні проблеми в Україні є водночас і соціальними, і економічними. Цього, на жаль, не розуміють ні політики, ані чиновники, Дуже часто приймаються економіко-політичні рішення, які відгукуються значними екологічними наслідками. У недалекому майбутньому може наступити момент, коли в бюджеті просто не вистачить грошей на ліквідацію всіх екологічних катастроф в Україні».

ПАСАЖИРИ 1 КЛАСУ у КИЇВСЬКОМУ МЕТРО: АБО ПРО ПЕРСПЕКТИВУ НАУКИ

Чомусь відразу згадала оповідання Чехова. Але про це внизу. Фундамент інноваційної економіки, експресія геному країни, електрозварювання клітин, адронний колайдер... І багато нового, цікавого та пізнавального.. Не було часу відразу поділитися враженнями про першу зустріч, організовану Олександром Акименком (на фото), Єгором Соболєвим та іншими ентузіастами. Якщо більш офіційно, то відбулося відкриття проекту відкритих лекцій «Платформа.Свідомо», організованого Бюро «Свідомо» спільно з Національним університетом «Києво-Могилянська академія» . У проекті надалі виступатимуть люди, які знають як змінювати країну на краще і щоденно доводять це своїм досвідом.
У вступі Єгор Соболєв поділився враженнями чому потрібна така ініціатива. Українці перестаньте просто скиглити, як усе погано.. Ви досі не вірите у перспективу України і хочете втекти звідси якнайшвидше, бо Вам соромно за чиновників, бо в країні безлад і нема чим пишатися ? А може просто ми так і не навчилися відкривати істинні таланти, знаходити, популяризувати сучасних героїв та гордитися ними ? А ці герої поруч : вони їздять з нами у метро, про них не пише преса, вони не майоріють на телебаченні як остогидлі, заїжджені політикани… Але саме «вони працюють!», а не розклеюють гасла на білборадах! Саме вони несуть позитив, а не лякають із рекламних роликів, як усе погано і що країна котиться в провалля!
Декілька влучних фраз із 2 годинної зустрічі із першими гостями - українськими науковцями: 1. Біолог Наталія Шульга розказала про «Інновації, які змінять українську освіту та науку».
2. Хірург Сергій Подпрятов та винахідник Ольга Іванова презентували «Технологію зварювання живих тканин тіла тварин і людини», винайдену в Україні.
3. Фізик Євген Мартинов пояснив «Як працює великий адронний колайдер?» та що українські вчені роблять у проекті ЦЕРН?
Згадала як студенткою була. Ось уривки з конспектику:Наталя Шульга, повернулася із США, працювати на Україну www.nauka.in.ua: …Викладачі повинні бути професійними дослідниками. Це не треба імітувати.
….Наука матиме розвиток коли критична маса молодих людей прийде до влади.
…Із 116 країни - де зробили експресію геному країни - ми на 91 місці у порівняльному рейтингу життєпридатності країн ( а це такі показники як наука, освіта, ііноваційні технології, довкілля, демократичні інституції і т.д).
…Інноваційна економіка користується найкращими здобутками науки і освіти, які є фунадментами. Інновація – це не є винахід, відкриття, це нетрадиційний, незвичний підхід до проблеми ри застосуванні якого можна знайти якісно нове розв’язання проблеми. Відразу додам, що уже критикувала директора центру зайнятості в окремій статті для "Дня", який бідкався, що нам не інтелектуали потрібні, а робочий клас.. Ось лінк на статтю http://www.day.kiev.ua/254179/
Проект «ПЛАТФОРМА» буде і надалі знайомити українців із достойними українцями, яких знають у світі, і мають довідатися в Україні ! Велике дякую Олександру та Єгору за їхню небайдужість, час та ентузіазм у потрібній справі. Олександр пожертвував власні кошти на друк банера. Поки представники влади розїзджають на крутих мерседесах, українські науковці немають 23 тис. євро на щорічний внесок в проект ЦЕРН, щоб бути учасником.. Це така мізерна сума, якщо порахувати скільки коштів витрачено на автопарк КабМіну… І тут прості українці витрачають свої кошти на популяризацію наших наукових розробок, для проштовхування наших ідей і вчених у світі..
Сергій Подпрятов – електрозварювання в хірургії як наукова мрія стала повсякденною реальністю.. Уже зроблено 80 000 операцій. Інтелект наш, гроші – американців, а патент – спільний..
…. Електрозварювання викликає регенерацію клітин відразу, з’єднуються волокна, мембрани.
… Cтрум, тепло і тиск необхідні для зварювання клітин..
…дух невпинного наукового пошуку.
Євген Мартинов
… СERN засновано 29 вересня 1954 році, вивчає фізику високих енергій. WWW було винайдено 1989-1990 саме у ЦЕРНі. Україна долучилася до розробки детекторів ALICA адронного колайдера - а це 10 000 тон, 16х26 метрів.
А ЩО ми ЗНАЄМО про відкриття Смакули, Грінченка ? Мені ці зустрічі нагадали актуальне оповідання А. Чехова.. Уривки з якого пропоную внизу!
ПАССАЖИР 1-го КЛАССА . Чехов. 1976 .
……Видите ли, знай мы, что́ такое слава, нам, быть может, были бы известны и способы ее достижения, — сказал пассажир первого класса, подумав. — Надо вам заметить, сударь, что когда я был помоложе, я всеми фибрами души моей стремился к известности. Популярность
была моим, так сказать, сумасшествием. Для нее я учился, работал, ночей не спал, куска недоедал и здоровье потерял. И кажется, насколько я могу судить беспристрастно, у меня были все данные к ее достижению. Во-первых-с, по профессии я инженер. Пока живу, я построил на Руси десятка два великолепных мостов, соорудил в трех городах водопроводы, работал в России, в Англии, в Бельгии... Во-вторых, я написал много специальных статей по своей части. В-третьих, сударь мой, я с самого детства был подвержен слабости к химии; занимаясь на досуге этой наукой, я нашел способы добывания некоторых органических кислот, так что имя мое вы найдете во всех заграничных учебниках химии. Всё время я находился на службе, дослужился до чина действительного статского советника и формуляр имею не замаранный. Не стану утруждать вашего внимания перечислением своих заслуг и работ, скажу только, что я сделал гораздо больше, чем иной известный. И что же? Вот я уже стар, околевать собираюсь, можно сказать, а известен я столь же, как вон та черная собака, что бежит по насыпи.
— Почему знать? Может быть, вы и известны.
— Гм!.. А вот мы сейчас попробуем... Скажите, вы слыхали когда-нибудь фамилию Крикунова?
Vis-à-vis поднял глаза к потолку, подумал и засмеялся.
— Нет, не слыхал... — сказал он.
— Это моя фамилия. Вы, человек интеллигентный и пожилой, ни разу не слыхали про меня — доказательство убедительное! Очевидно, добиваясь известности, я делал совсем не то, что следовало. Я не знал настоящих способов и, желая схватить славу за хвост, зашел не с той стороны.
— Какие же это настоящие способы?
— А чёрт их знает! Вы скажете: талант? гениальность? недюжинность? Вовсе нет, сударь мой... Параллельно со мной жили и делали свою карьеру люди сравнительно со мной пустые, ничтожные и даже дрянные. Работали они в тысячу раз меньше меня, из кожи не лезли, талантами не блистали и известности не добивались, а поглядите на них! Их фамилии то и дело попадаются в газетах и в разговорах! Если вам не надоело слушать, то я поясню примером-с.
Теперь допустим, что я относительно себя заблуждаюсь, что я хвастунишка и бездарность, но, кроме себя, я мог бы указать вам на множество своих современников, людей замечательных по талантам и трудолюбию, но умерших в неизвестности. Все эти русские мореплаватели, химики, физики, механики, сельские хозяева — популярны ли они? Известны ли нашей образованной массе русские художники, скульпторы, литературные люди? Иная старая литературная собака, рабочая и талантливая, тридцать три года обивает редакционные пороги, исписывает чёрт знает сколько бумаги, раз двадцать судится за диффамацию, а все-таки не шагает дальше своего муравейника!

…….. Прошло минуты три в молчании.
— Позвольте вас спросить, в свою очередь, — робко закашлял vis-à-vis, — вам известна фамилия Пушкова?
— Пушкова? Гм!.. Пушкова... Нет, не знаю!
— Это моя фамилия... — проговорил vis-à-vis, конфузясь. — Стало быть, не знаете? А я уже 35 лет состою профессором одного из русских университетов... член академии наук-с... неоднократно печатался...
Пассажир 1-го класса и vis-à-vis переглянулись и принялись хохотать.