ВНЩ (ВНУТРІШНЄ НАЦІОНАЛЬНЕ ЩАСТЯ) проти ВВП

Національне щастя
Як його забезпечують у БутаніГанна ГОПКО, спеціально для «Дня»


Королівство Бутан, розташоване на схилах Гімалаїв по сусідству з Китаєм та Індією, відоме у світі своїм безпрецедентним кроком — забороною продажу сигарет! Маленька високогірна країна, у якій медичне обслуговування безкоштовне, вирішила не субсидіювати шкідливі звички. І що цікаво, такий ефективний захід із охорони здоров’я був ініційований самими мешканцями — буддистами, для яких куріння — це гріх. Заборона продажу сигарет та обмеження куріння в громадських місцях — не єдине, що варто перейняти в Бутану. Для любителів екологічно дружнього способу життя Бутан — гідне місце для відвідин. У Королівстві особливе ставлення до Матінки-Землі. Тут рослини та тварини — живі істоти. Тут не використовують хімічні добрива і практикують принципи «зеленої» економіки. Тут уже давно виміряють розвиток країни за рівнем зростання національного щастя, а не валового внутрішнього продукту. Як цього вдається досягти цій маленькій країні, «Дню» розповів міністр охорони здоров’я Королівського уряду Бутану Занглей ДУКПА, який брав участь у 63-ій Генеральній Асамблеї ВООЗ у Женеві.


— Прочитавши чимало матеріалів про Вашу країну, мене дуже вразив той факт, що Ви змогли підняти середню тривалість життя з 37-ми років у 1962 році до 66-ти років у 2005 році. Скажіть, будь ласка, як вашій країні вдалося за такий короткий проміжок часу добитися таких успіхів? Адже це питання зараз дуже актуальне і для України, котра переживає демографічну кризу, посилену надмірним споживанням алкоголю та тютюну, котрі скорочують тривалість життя.— Знаєте, Ганно, по-перше, нашій країні дуже поталанило з королями, адже іноді мудрий король набагато кращий за будь-яку демократію. Окрім того, в нас ще й дуже гарний уряд, що в поєднанні дозволяє мені сказати, що однією із запорук успіху були розумні лідери. Головним завданням для них є не самозбагачення, а забезпечення добробуту населення. Але це лише перший фактор.
По-друге, Бутан — маленька країна, це наша перевага. Нею набагато легше керувати, впроваджувати зміни. Населення Бутану на сьогодні складає близько 700 тис. чоловік. Також в нашій країні є певний план розвитку сім’ї, разом із наданням безкоштовної невідкладної медичної допомоги.
Наш четвертий король отримав трон 1972 року, коли йому було лише 16 років. 1974 року, коли йому виповнилося 18 років, у своїй промові до бутанців під час коронації він зазначив, що ми не маємо бути під впливом ВВП, орієнтуватись лише на зростання ВВП як на один із головних показників розвитку країни, а маємо також сконцентрувати увагу на соціальній, екологічній, духовній сферах тощо. Тому основним показником розвитку країни має стати зріст внутрішнього національного щастя (ВВЩ), а не ВВП. Саме тому вся його майбутня політика була побудована на філософії зростання національного щастя в країні. Навіть модернізація країни та розвиток її в економічній сфері, включаючи монетизацію, проходили під егідою цієї філософії. Я не пам’ятаю, чи 37 років, як ви стверджуєте, чи 45 — була середня тривалість життя в країні на той час — але в будь-якому випадку це було неправильно. Деякі подають цифру 37, але вона мені здається спекулятивною, в деяких книжках я зустрічав цифру — 45, але на той час в нас не було достовірних даних і нормальної статистики. Тепер же я з впевненістю можу сказати, що в Південній Азії середня тривалість життя складає 66,6 р., а в Бутані ця цифра ще вища і доходить до 70-ти років.
— Бутан — чи не єдина країна в світі, де у 2004 році повністю заборонено продаж сигарет. Мені як українці важко уявити, щоб, скажімо, український уряд чи президент одного дня просто заборонили продаж тютюнових виробів, адже українське суспільство ще морально не готове до такого кроку. Скажіть, будь ласка, як вам вдалося цього досягти?
— Ви знаєте, я думаю, що тут дуже важливу роль відіграють соціальний, культурний та релігійний аспекти життя. Нам вдалося заборонити виробництво, культивацію та продаж тютюнових виробів, але ми не можемо заборонити куріння як явище.
— Тобто люди можуть купувати сигарети, скажімо, в Індії і курити їх у Бутані?— Так, але людина не може курити їх в громадських місцях. Тобто, якщо ти хочеш вбивати себе — будь-ласка, але не інших. Але я хочу, щоб ви зрозуміли інше. Ця заборона не була чимось, що було нав’язано урядом. Так, звичайно, керівництво країни відіграло свою роль у впровадженні цих заборон, але сама пропозиція такої заборони була від людей, від народу. Адже, окрім того, що куріння шкодить здоров’ю, воно ще й заборонено нашою релігією — буддизмом. Пропозиції щодо заборони надійшли з усіх 20-ти територій, на які поділена наша країна, і вони всі були одностайні в тому, що продаж сигарет потрібно забороняти. Національна Асамблея легко підтримала цю ініціативу, адже вона виходила від самих людей.
Курці можуть привозити з собою сигарети. Так, скажімо, якщо ти не бутанець, чи не сповідуєш буддизм — ти можеш привозити собі сигарети, чи замовляти їх, але за сигарети доведеться сплачувати величезний податок. Якщо ж людина захоче привезти більше дозволеної норми і буде спіймана на цьому — її будуть судити і накладуть величезні штрафи за це.
— Наскільки такі антитютюнові заходи ефективні? Який рівень поширеності тютюнокуріння сьогодні в Бутані, скажімо, в містах, де рівень куріння вищий?
— Менше 2% — такі дані нещодавно проведеного дослідження.
— Одним із головних питань на 63-й Генеральній асамблеї ООН стало обговорення глобальної проблеми надмірного споживання алкоголю та алконапоїв, особливо серед молоді. Нарешті делегації навіть затвердили Глобальну стратегію боротьби з негативними наслідками споживання алкоголю. Скажіть, будь ласка, чи існує така проблема в Бутані?
— Взагалі-то така проблема існує, особливо серед молоді. І з цією проблемою важко боротися, тому що, як би це не здавалося дивним, — це частина культури. Так, серед чоловіків прийнято приходити в гості з алкоголем домашнього виробництва, який на нашій мові має назву «Ара» і виробляється з рису та інших зернових. Особливо це стосується Півдня та Південного Сходу країни. Як кажуть наші люди, — якщо ти знаєш як правильно пити — то це ліки, якщо ж не вмієш пити — це отрута (сміється).
Ми не видаємо ліцензії на продаж та виробництво алкогольних виробів закладам, які розташовані поблизу медичних, освітніх та релігійних установ. Звичайно, в нас також заборонений продаж алкогольних виробів особам до 19 років. Окрім того, в нас заборонений продаж алкоголю по вівторках та п’ятницях, а також вранці — до 13 години дня. Але, знову ж таки, ми лише розробляємо програму на основі досліджень по боротьбі з алкоголем, і те, що було зроблено — це лише базові початкові кроки. Звичайно, це спричиняє певні економічні проблеми, але громадське здоров’я набагато важливіше за будь-яку економіку.
— Тут виникає запитання про спроможність купувати шкідливі продукти. Яка середня заробітна плата на місяць в Бутані, наприклад, в столиці?— Близько 400—500 доларів США.
— Як на мене, непогано...
— У нас вважають, що Бутан — найбагатша країна в Південній Азії.
— Я була вражена, що під час вибудовування економічної стратегії вашої держави особливо брали до уваги охорону навколишнього середовища... Так, наприклад, я прочитала, що у вас заборонено вбивство будь-яких тварин та використання хімікатів...
— Так, але, знову ж таки, — це закладено в основі нашої релігії, адже будь-які живі істоти, навіть квіти — священні. Отже, якщо ти зрубуєш дерево — ти його вбиваєш, або якщо ти розчавлюєш комаху — це також вбивство, адже в них є таке саме життя.
— Ви могли б коротко розповісти, на чому базується політика зростання національного щастя Бутану, що є його «трьома китами» ? — Наша політика зростання національного щастя базується на чотирьох основних принципах. Перший принцип ѓрунтується на стабільності й рівності економічного зростання. У нас є багаті природні ресурси, але вони повинні розумно використовуватися, щоб в майбутньому так само стабільно приносити свої плоди та рівно розподілятися між усіма громадянами. Тобто економічні вигоди мають бути постійними та рівними. Це лежить в основі першого принципу.
Другий принцип полягає в збереженні та розвитку нашої культури. Він базується на тому, що культура має бути об’єднуючою силою суспільства, яка створює гармонію у ньому. Бутан — невелика країна, розташована поруч із Китаєм. І наша культура є нашою армією — тим, що тримає нас разом і дозволяє об’єднуватися на захист нашого суверенітету.
Третій принцип полягає в збереженні нашої матінки-природи, яка дала нам життя, а саме збереженні та захисті навколишнього середовища, щоб жити в гармонії з природою та екосистемою.
І четвертий принцип, без якого неможливо побудувати щастя, полягає в наявності гарного керівництва країни. Якщо в країні слабкий уряд — перші три принципи не зможуть ефективно працювати, саме тому четвертий принцип полягає в тому, що в нас гарний уряд. Четвертий принцип поділяється в свою чергу на 9 складових, які також поділяються на 72 показники. Так от, здоров’я є однією зі складових.
Щодо захисту навколишнього середовища — 74% нашої території вкриті зеленню, і однією із задач на сьогодні є те, що 64% загальної площі країни повинно бути вкрито лісами. Ми розуміємо, що природа є дуже вразливою. Так, звичайно, ми могли б зруйнувати багато всього бульдозерами і побудувати щось на тих місцях, і це, можливо, навіть було б краще з економічної точки зору. Але ми розуміємо, що екологія та захист навколишнього середовища набагато важливіші за економічний аспект. Тому ми не зважаємо на те, що нам більше коштів вартує бути екологічно дружними до природи, ніж просто витрачати природні ресурси, щоб наші діти могли жити в кращому та безпечнішому місці.
— На жаль, наш уряд більше турбується про ВВП, ніж про ВНЩ (внутрішнє національне щастя)...
— Коли за основу береться нав’язаний капіталістичними країнами та корпораціями ВВП — головним пріоритетом стає отримання максимального прибутку та розвиток ринку, але ж ніяк не щастя нації. Знаєте, який приклад на найпримітивнішому нижчому рівні у нас зазвичай наводять, щоб показати різницю між запропонованим капіталістами ВВП, ключовим моментом якого є збагачення, та нашим ВНЩ (сміється). Якщо ти приготував собі сам вечерю і з’їв — це ВНЩ, якщо ж пішов вечеряти до ресторану — це ВВП. Я не кажу, що ВВП як показник поганий, але він повинен бути лише одним із показників, але ж ніяк не основним.

http://www.youtube.com/watch?v=n0ZFrFNr53M

http://www.youtube.com/watch?v=n0ZFrFNr53M - РОЛИК-ПРЕЗЕНТАЦІЯ АКЦІЇ НА 5 ЧЕРВНЯ! ( чорновик)

усі запрошені!

Від екологічної руйнації – до екологізації життя

ЕКОКАЛЕНДАР НАПОВНЕНИЙ РІЗНИМИ СВЯТАМИ ЧИ ПАК НАГАДУВАННЯМИ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ РЯТУВАТИ ПЛАНЕТУ. Так непомітно пройшов і День Землі і День охорони навколишнього середовища ( 16 квітня). Як для України, тема є надто актуальною, аби привертати до неї увагу громадськості лише декілька раз на рік, адже у сфері екології, хоч чого б вона стосувалася — води, повітря, землі, лісового господарства чи утилізації відходів, — суцільні небезпеки та ризики. Настільки великі, що можуть стати важливішими за військові чи інші загрози. Але будь-яка охорона довкілля починається з свідомості.

Корумпована влада порушує Конституцію України, Водний та Лісовий кодекси, відсікаючи українців від України: довжелезні паркани, за якими озера, ріки, ліси, заповідники, віддаляють громадян від найкращих природних ландшафтів. Щодня у ЗМІ говориться про нові факти порушень законів впливовими людьми, однак масовими протестами вони не супроводжуються. Чому ми дозволяємо мерам різних міст, можновладцям забирати найкраще та жити за наш рахунок? Більше того — нищити і завдавати шкоди, адже вирубування лісів, намивання островів чи будівництво доріг у заповідних зонах порушує весь природний гомеостаз, нищить всю систему загалом. Як формувати екологічну свідомість та світогляд, де довкілля — це насамперед матеріальний ресурс?

Із такими непростими запитаннями газета «День» звернулася до Олександра СТЕГНІЯ, доктора соціологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту соціології НАН України, виконавчого директора Центру соціальних і політичних досліджень «Соціс», автора численних публікацій на соціально-екологічну тематику, монографії «Інституціоналізація екологічних інтересів у суспільстві соціогенних ризиків».

— Постчорнобильська Україна — на порозі екологічної руйнації. Щодня ми чуємо про чергове знищення скверу, варварську вирубку зелених насаджень, масштабні будівельні проекти на території заповідників… Такі загальні проблеми характерні для всієї України. Чому, на вашу думку, немає масового опору населення? — Ваше запитання стосується екологічної сфери, хоча його треба ставити ширше. Мова йде про захист прав людини, тому що коли ми говоримо про природне довкілля, то маємо на увазі також екологічну безпеку, захист екологічних інтересів людини і, власне кажучи, захист права жити в безпечному довкіллі. Що відбувається з соціальною активністю? Тут доцільно звернутися до такого поняття, як легітимність. Суть цього поняття полягає у підтвердженні або схваленні суспільством певних соціальний дій. Якщо говоримо про легітимність влади, то це схвалення населенням тих кроків, які робить влада. Відразу ж зауважу, не слід плутати легітимність із легальністю, оскільки остання означає узаконення. Чому інколи виникають колізії? Коли є узаконення незаконних дій, бачимо прописані правові норми, які начебто легалізують те, що є порушенням. Але така легітимність не схвалюється більшістю населення.

— Тобто можна сказати, що легітимна влада здійснює нелегітимні речі, такі дії, які суспільство не підтримує. Чому так відбувається?— Щодо влади, візьмемо період останніх п’яти років. Фактично влада поділилась на два великих табори, які репрезентували державну владу й водночас один одного зовсім не сприймали, дуже часто йшла боротьба на самознищення. І це впливало на масову свідомість. Виникає питання: які спільні цінності можуть бути в країні, якщо то єдина країна? Виборцям стало зрозуміло, що сама політична еліта нехтує міжнародним авторитетом країни, дозволяє собі таким чином принижувати українське суспільство в цілому. По суті, виходить: хто б при владі не був, влада — це погано, і цей нігілізм у ставленні до політичної влади без зміни знаків «плюс» — «мінус» — це вже перший серйозний крок до втрати легітимної основи української влади. А що сталося з населенням? Тут з’явився інший феномен. Відбувається перевага приватної сфери життя над публічною. Що я маю на увазі? Фактично приватизація суспільного життя стала вже доведеним фактором. Інтерес до політичного життя здебільшого обмежується лише розмовами про політику, на зразок відвертості «кухонних» розмов на політичні теми радянської доби. За невтручання у справи своєї «політичної кухні» політики віддячують своїм прихильникам певними матеріальними винагородами. Підтвердження цих слів доволі легко можна знайти в наших сьогоднішніх реаліях, коли окремі політичні сили й політики банально купують прихильність значної частини виборців. Як цілком конкретний приклад можна пригадати перемогу Черновецького.

— Пане Олександре, як ви думаєте, коли українці стануть багатшими, вони стануть соціально активнішими чи ні?
— Не певен. Між багатством і соціальною активністю не можна ставити порівняння, хоча тут можна сказати, що середній клас — це база соціальної підтримки екологічних цінностей. Про бідність можна так сказати: вона поглиблює, ускладнює боротьбу за екологічні інтереси, але з іншого боку не бідність є причиною соціальної пасивності, а багатство — соціальної активності. Наприклад, якщо взяти екологічно свідому інтелігенцію, то далеко не всі серед неї — люди заможні. Значний вплив має соціальний контекст, в якому молода людина проходить шлях соціалізації, громадянського становлення.

— Якщо б ви отримали можливість визначати головні напрямки фінансування соціальної сфери, то куди б ви спрямували кошти? — Щодо екологічних інтересів, вони мають свою специфіку, власне кажучи, весь радянський період та й зараз ставлення до природних ресурсів є таким, що вони майже безплатні. Правда, зараз вже лічильники на воду поставили. Природні ресурси завжди були й є доступними і тому не мають особливої вартісної цінності. Ця цінність формується тоді, коли виникає великий дефіцит. І, до речі, ми вже маємо приклад з якісною питною водою, яка перетворюється в товар. Як не сумно казати, але усвідомлення того, що вода є товаром, робить її інструментальною цінністю. Це і лічильники в будинках, це і оплата комунальних послуг, це і купівля бутильованої води. До речі, в Києві вже нараховується з десяток компаній, які розвозять воду. Ще недавно всі б сміялися з тих, хто купував би воду. А сьогодні — нормальна реакція, розуміння, і тут варто враховувати наслідки вживання води для здоров’я людини. Але тут ми стикаємось також із соціальною нерівністю, точніше, я б сказав, екологічною нерівністю, оскільки далеко не всі можуть дозволити собі купувати воду.

— Наскільки наша влада дослухається до вас?— Я хотів би поставити питання детальніше і ширше — про теперішні взаємини між науковою елітою й управлінськими рішеннями, між істеблішментом і наукою. Тут ситуація яка? При всіх негараздах і недоліках діяльності Національної академії наук там є речі креативні, які можуть використовуватися в соціальній політиці держави, особливо зараз ми відчули потребу в енергозберігаючих технологіях. Інститут, наприклад, щорічно друкує збірку наукових публікацій та емпіричних даних під назвою «Українське суспільство. Динаміка соціальних змін». Ця збірка виходить вже багато років, ми її передаємо в Адміністрацію Президента, у профільні комітети Верховної Ради, і таким чином органи влади можуть цей матеріал використовувати у своїй практичній роботі. Зворотній зв’язок має місце, коли приймаються якісь адміністративні рішення. Наприклад, коли обговорюється якась програма Кабінету Міністрів, вони звертаються в Академію наук і до нашого Інституту. Наші колеги Євген Іванович Головаха і Наталія Вікторівна Паніна побудували методику виміру індексу соціального почуття. Цей індекс вимірює, наскільки люди комфортно живуть у цьому суспільстві. Короткий варіант індексу будується на 20-ти показниках, і там можна побачити, наскільки він є критичним, некритичним, і це підказка для соціальної політики, для, власно кажучи, реалізації певних форм. Ми це даємо. Але, на моє переконання, наші розробки поки не використовуються належним чином. Чому? Згадаємо початок нашої бесіди. Немає загально-об’єднуючих соціальних цінностей для всієї України. А от тут, до речі, є такі цінності. Це може бути і здоров’я населення України, і якісна освіта, і екологічна безпека, і юридична допомога у захисті своїх прав. Це цілі, які можуть об’єднати наше суспільство. З пошуком національної ідеї в історичному минулому я був би обережний, оскільки нашу історичну спадщину розуміють і використовують по-різному.

— Пане Олександре, наскільки зараз матеріальне домінує над екологічними цінностями, привалює сучасну молодь? Що формує нашу молодь, про що вона думає?
— У багаторічному моніторинговому дослідженні «Українське суспільство: думки, оцінки й умови життя населення України», яке вже ведеться 16 років, дано соціальний портрет населення України. Молодь до 30 років у цьому моніторингу складає в середньому понад 20 відсотків від загальної чисельності опитаних, і тенденції, які є серед молоді, свідчать, що вона дуже чутливо реагує на ті приклади поведінки, які зараз домінують у суспільстві. І тут старша генерація несе особливу відповідальність. Коли на рівні школярів початкових класів уже починається конкуренція за володіння певними матеріальними благами: банально це починається від володіння певними брендами мобільних телефонів, потім — хизування досягненнями своїх батьків, а не власними успіхами у навчанні. Сьогодні для молоді важливо, і я це своїм дітям кажу, відродити або зробити у суспільстві домінуючою цінність праці. Наші діти сповзають у сферу конс’юмерізму. І це може призвести до загибелі спільності небайдужих до захисту своїх громадянських прав і свобод людей, відповідальних за розвиток своєї країни. Тому та теза, що молодь більш сприятлива до екологічних цінностей, працює частково. Чому? Це залежить від соціального мікросередовища — це може бути громадська організація, певний гурток, професійне товариство, коло знайомих та друзів, під впливом яких формується екологічний світогляд та відповідні зразки поведінки. Але в цілому сучасне українське суспільство негативно налаштоване щодо екологізації свого повсякденного життя.

— Як ви ставитеся до того, що особливо багато молоді залучено до різних політичних акцій? — В наших реаліях маніфестант — це не ознака соціальної чи політичної свідомості, а насамперед спосіб додаткових доходів. Це ми допустили, що після так званої маніфестації молодь п’є кухоль пива чи курить цигарку. Я впевнений, що все ж таки треба починати з цінності праці, корисної суспільству, а потім, можливо, і буде активність. Тому що людина, яка працює, вже приносить певну користь суспільству. Якщо людина досягла певного високого професійного рівня, то вона потенційно готова у разі порушень, пов’язаних із соціальним управлінням і функціонуванням свого підприємства, пристати і на позицію громадянську. Чому серед екологів багато професійних вчених, не алярмістів, а по суті їхня позиція професійна, їхні знання говорять, що зараз може бути погано. І вони виходять на другу, вже соціальну позицію активності. До речі, не може бути справжній професійний еколог без певної громадянської позиції. Тому що він розуміє, його професійна сфера показує, що є негаразди і треба щось робити. Так, у багатьох інших сферах, візьміть, будь-ласка, безпеку продуктів харчування, — кваліфікований юридичний захист людей, кваліфіковане медичне обслуговування. Сьогодні нерідко питання вже стоїть не про оплату медику, а як знайти лікаря, здатного надати кваліфіковану медичну допомогу.

— Який ви бачите вихід із цієї ситуації?

— Доцільно визнати екологічну безпеку, екологічне здоров’я — екологічними інтересами, соціальними цінностями для усього українського суспільства, поза його поглядів на будь-яку політичну силу. В цьому сенсі я хочу наголосити: екологічна безпека є поза політикою в сенсі певних ідеологічних вподобань. І це розуміння має йти від вищих щабелів державної влади, і тоді екологічна складова нашого життя стане цінністю, яка об’єднує українців, незалежно від місця їхнього проживання. Донецьк, Маріуполь, Калуш — цей перелік можна продовжувати. Це різні географічні точки України з різними ідеологічними орієнтаціями, однак вони мають спільну соціальну цінність — екологічну безпеку населення, без якої неможливо забезпечити належні умови повсякденного життя. Влада, президент, уряд мають зрозуміти: на кону національні інтереси країни, й ми підказуємо в наших результатах, де знаходити загальнонаціональні пріоритети.

№67, п'ятниця, 16 квітня 2010
версія для друку

Битва за Прорізну.. Війна ще не виграна

ЩОДЕННИК

29 квітня
— Дай Боже щастя!
— Дякую, Вам також, — підняв голову від несподіванки садівник, котрий навприсідки у ямку садив нове деревце.
— Так уже гарно стало тут у скверику на Прорізній, посадили ялиночки та проклали доріжки. Лише за тиждень моєї відсутності.
— Це ще не гарно. Що ще тут буде. Подивитеся.
— Як добре, що битва за Прорізну таки закінчилася перемогою громадськості. Пригадую, як зимою ми тут паркан двічі ламали, щоб не допустити будівництва ресторану.
— Яке там відстояли, — відповів чоловік. Хтозна, що ще може бути. Владу ж не змінили. Той самий Черновецький і далі при владі, як і чиновники, які давали дозвіл на будівництво. Може, вони чекають, що народ втихомириться, і з новими силами почнуть.
Ви знаєте, Ви праві. Поки владу не зміниш, нема гарантії, що нові Дарниці, нові Прорізні не виникатимуть у різних районах Києва.
Все залежить від людей. Отож, продовжуйте боротися.
Ось така несподівана й для мене розмова. Дійсно, вигравши битву — не варто розслаблятися. Бо можна програти війну. Попри все на серці було тепло. Замість ресторану, замість тої уже виритої 10-метрової ями тут — у центрі столиці України — уже гарний скверик, у якому нові деревця. Тож, буде кисень. Захотілося теж посадити своє дерево. Дерево надії.
№76, четвер, 29 квітня 2010

не Табачником єдиним.. Або як зруйнувати традицію призначати недостойних?

Уявіть собі, що завтра міністр освіти і науки Дмитро Табачник на прохання Януковича пише заяву про звільнення? Хороший піар-хід для новообраного Президента. І що тоді ? Невже уся свідома громадськість, виступи якої заполонили вулиці та Інтернет підтримає Президента чи у гіршому випадку похвалить за такі дії?
Сумніваюся, що призначення Табачника - це справа рук політтехнологів Віктора Януковича, аби відвернути увагу суспільства від гірших призначень, дій Уряду чи Адміністрації Президента..
Це не хитрий хід, а просто елементарна зневага до українців, така собі провокація, коли свідомого анти українця назначено аби приглушити природний розвиток всього українського.
Правильно роблять незламні духом громадяни, коли висловлюють свій протест. Табачник має піти…
Однак проблема ж не лише в одному Табачнику.. За які такі досягнення перед народом України, професійний досвід чи освіту роздавали міністерські портфелі ? І яка реальна користь буде нам із Вами від новообраного складу КабМіну?
Гельсінська спілка з прав людини розповсюдила звернення, до якого уже приєдналося більш, ніж 20 правозахисних організацій, щодо неприпустимості реалізації намірів нового Міністра МВС Анатолія Могильова ліквідувати Управління моніторингу прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.
Екологічна громадськість висловила стурбованість і призначенням Віктора Бойка міністром з охорони навколишнього середовища.
Інформація про його уміння «господарювати» тут:
http://bei-news.blogspot.com/2010/03/turtle-news-other_794.htm Під великим знаком питання й професійна придатність В.О. Бойка. Адже за даними Відомостей Верховної Ради України за 4 роки роботи у Верховній раді четвертого скликання він не підготував жодного законопроекту. До того ж він не має ні профільних знань, ні досвіду роботи, які б дозволили йому якісно справлятися із таким складним завданням, як охорона довкілля України.
Можливо після перемоги - звільнення Табачника з посади - варто звернути увагу на інших міністрів, щоб зламати руйнівну традицію назначати недостойних ?
Сучасна корумпована влада скрізь – від районів до столиці - постійно кидає громадськості якусь кістку, за яку вона бореться. Чи то хоче побудувати ресторан на Прорізній, чи то захоплення Сяйва, чи то знищення зелених зон…
Реально активних людей в Україні поки недостатньо аби встигати розв’язувати усі наболілі проблеми. Тому чимало активістів залучені до кількох битв відразу, а широка громадськість поки що апатично споглядає.. Владі така ситуація вигідна..
Змінити ситуацію можна… Для цього потрібна зміна влади ?

Новий очільник Мінприроди - або чому б мені не стати балериною

Новина про новий Кабмін, прем"єра та нового міністра з охорони навколишнього середовища застала мене у Пармі, де відбувалася п’ята конференція міністрів з охорони здоров’я та навколишнього середовища 53 країн Європейського регіону ВООЗ. Впродовж трьох днів понад 800 учасників - міністри, науковці, експерти ВООЗ та інших міжнародних організацій, громадські активісти, журналісти обговорювали нові виклики та шляхи поліпшення стану довкілля в регіоні заради здоров’я. Офіційну делегацію України, куди входили і представники Мінприроди, очолив уже екс-міністр з охорони здоров’я Василь Князевич. Детальніше про конференцію в газеті "День".
"Нова" влада дала ляпас фактично усім, назначивши відомих "кадрів", ОСОБЛИВО вражеє новий міністр освіти.. Як екологічному журналісту, мені було неприємно довідатися хто став новим міністром Мінприроди..
Журналіст ВВС, який сидів біля мене, довідавшись про Бентлі і про інші витівки Віктора Бойка.. був вражений демократією по-українськи.. Мені стало сумно.. У цьому міністерстві за 18 років незалежності змінилось понад 10 міністрів. Дивує відкритість влади та критерії відбору кандидатів на такі посади. За які заслуги перед навколишнім середовищем, за які досягнення в сфері охорони довкілля чи за який досвід, освіту Віктор Бойко став міністром ?
Це теж одна із 10 топ-причин чому у нас кількість екопроблем зростає..


Ось відповіді на питання, а також інформація про активну "діяльність" нового міністра тут:
http://bei-news.blogspot.com/2010/03/turtle-news-other_794.html

За 10 років діяльності в екологічній сфері можу назвати, як мінімум, трьох достойних кандидатів на цю посаду, з якими погодяться провідні екоексперти. Чому екологічна громадськість не бере участі в процесі рекомендації та відбору кадрів. Адже у країні, де вимирає нація ( навіть попри незначне збільшення народжуваності у 2009 році) безпечне довкілля здатне зменшити кількість смертей ( це доведено) і зменшити захворюваність.

солокий листопад

випадково вмикнула ТБ на фільмі "Солодкий листопад" (2001)... і вражена власними метаморфозами.. не змогла зупинити сліз.. Пробило вночі. Раніше цей фільм викликав менші емоції..
подумайте про час, про цінність кожної миті кожного дня.. про те, на що витрачаєте життя і як, з ким його проводимо.. Ніколи не пізно змінити своє життя і жити сьогодні так, ніби це останній день..
Може таке відчуття додасть здорового оптимізму до справ, які робимо..., натхнення у, здається, дрібних речах..., усвідомлення - що ЖИТТТЯ ПРЕКРАСНЕ, незважаючи на владу, на погоду і так далі...


Щастя - це коли ти робиш щасливими інших!
п.с! як правило, блог не урізноманітнюю (засмічую) ось такими "ліричними відступами"...
фото - італійське містечко Парма біля конгрес центру, де відбулася 5-а конференція міністрів з охорони здоров"я та навколишнього середовища. колись це була територія цукрового заводу..