Вашингтон - Мазепинці - Ганачівка

Повернулася із Вашингтона і відразу поїхали із друзями у Мазепинці. 2009 рік був насиченим на подорожі, відрядження у міста різних країн. Із усіх місць - є одне найдорожче. Це Ганачівка. На цей раз поділюся з Вами своєю любов"ю до Ганачівки.. Туди тяне дуже сильно.. Бо там живе бабуся! Часто згадую студентські роки, коли вона нам привозила великі сумки із продуктами, кроликами, яйцями, курками, яблуками, налисниками! Тоді, у скромні студентські роки - це було дуже ситно та гарна підтримка! Дай, Боже, їй багато здоров"я! на вихідні нарешті у Ганачівку. Через Львів!
внизу моя стаття в газеті "День", чомусь саме зараз захотілося розмістити її..

http://www.day.kiev.ua/277279/
СУСПIЛЬСТВО

Чим манить Ганачівка?
Cело, яке може відродити Україну

Ганна ГОПКО, фото автора


--------------------------------------------------------------------------------

НА РІДНОМУ ПОДВІР’Ї, ДЕ ПРОЙШЛО ДИТИНСТВО



Ви коли-небудь чули про Ганачівку? Мальовниче село Ганачівка Перемишлянського району Львівської області розташоване серед лісів за 5 км до Свіржського замку. Саме там знімали «Д’Артаньян та троє мушкетерів». На «Вікіпедії» можна довідатися, що вперше згадується село в заповіті Дмитра Васька Волчковича. Також раніше преса писала про археологічну експедицію студентів-істориків кафедри археології та історії стародавнього світу Львівського національного університету ім. І. Франка, котра відкрила поблизу села Ганачівка велике поселення липицької культури (II—III ст. н. е.). Серед знайдених речей — унікальна пам’ятка: дитяча іграшка, якій близько двох тисяч років.

Село і справді дуже мальовниче. Пишу про нього, бо там відбулася визначна подія для моїх батьків, друзів та чоловіка — там народилася я. Таких сіл в Україні сотні тисяч. У них народилися мільйони українців. Що означає село для кожного із нас? Навіть для тих, які народилися та виросли на асфальті? Що означає село для України?

СЕЛО ГАНАЧІВКА — В ЧЕРВОНУ КНИГУ ЗАБОРОНЕНО ВНОСИТИ

На карті України чомусь не з’являються нові села. Сотні статей про вимирання поліських, карпатських сіл терзають серце. Смертність удвічі перевищує народжуваність, люди продовжують тікати з сіл. Скоро села треба буде занести в «Червону книгу» адміністративних одиниць та зобов’язати владу впроваджувати заходи для охорони та відродження життя на селі.

Раз на місяць я маю бути в Ганачівці. Це потреба, яку з роками посилює інтенсивне життя в Києві. На Петра (як кажуть на селі) вибралася до бабусі, в рідну Ганачівку.

Село — це частина мене. Тут пройшло дитинство, юність. Дивлюся на збудовану бабусею та дідусем 1963 року хату, відразу як вони побралися, і думаю про її безмежну цінність. Тут мене навчили «Отче наш», різних колядок, тут бабуся заплітала мені косичку.

У Ганачівці за роки незалежності стає все більше порожніх хат. Йдемо довгою вулицею й дивимося: ось у цій великій цегляній хаті уже вісім років ніхто не живе — ціла сім’я в Іспанії, а ось цей новий будинок молода пара будувала на гроші, зароблені в Португалії, спершу думали повернутися, але поживши трохи за кордоном, змінили свої наміри, бо не знають навіщо. Хочеться запитати нашу владу, яка так переймається проблемами села: а що вона зробила, щоб заробітчани поверталися в села? Де державна політика відродження села?

БАБУСІ — БЕРЕГИНІ СЕЛА. А ХТО ЇХ БЕРЕГТИМЕ?
У дитинстві мене та сестру кожного літа батьки віддавали на півтора місяці на село поліпшувати імунітет: їсти полуниці, сіно згрібати, сапати буряки, годувати кроликів... Ми щодня виганяли корови та теля на пасовище, вчилися доїти корів, годували маленьких курчат, гусят. Любов до природи — це все йде із села...


БАБУСЯ СЛАВКА

Здавалося, що це було зовсім недавно. Зараз дивлюся на 13-річних троюрідних сестер, які в селі на канікулах, і згадую себе. Вони приїздять до моєї тітки — рідної сестри бабці — зі Львова. Їм подобається село.
Спостерігаю за своєю бабусею, якій скоро буде 80 і дивуюся, який вона живчик, яка моторна. Вона ще бігає, доїть корову, годує курей та кролів... Дай Боже моїй бабці — берегині села — пережити 100-літній рубіж.

Не віриться, але в основному в селі живуть бабці-одиначки, чоловіки яких давно повмирали. І взагалі, з мужчинами проблема. Поспивалися, поскурювалися. Немає кому біля хати та на полі працювати. Навіть найняти когось за гроші город посапати — нема кого.

Ще одна берегиня села — бабця Ксеня, якій добігає восьмий десяток, теж одиначка. Вона часто каже своєму внукові, що не може померти, бо на це немає часу, бо надто багато роботи коло хати, на городі.

Село тримається на бабцях. Поки що... А що далі?.. Хто житиме в селі? Що буде з селом, якщо моя бабця помре?

ПОВЕРТАЙМОСЯ НА СЕЛО!
Цього року ми з сестрою посадили зо три десятки плодових дерев на ділянці, де бабусі уже не вистачає сил садити город, а нам — часу. Символічно виглядає молодий сад. 30 років тому, коли батьки побралися, в старому саду вони теж посадили яблуні, сливи, груші, черешні. Один сад оновлює інший. Люблю дивитися, як у старому саду збирається чотири покоління: бабця Слава — мама Надя — сестра Леся — племінниця Настуня. Чотири покоління....

Село змінилося. Ще в дитинстві усі ходили в одну маленьку церкву біля лісу. Розподіл на католиків та православних спершу сформував різні богослужіння в одній церкві. А потім ганачівці вирішили відреставрувати костел св. Марії Магдалини (1803 року побудови), котрий зазнав ударів бомб під час Другої світової війни. Зараз — це церква св. Миколая Української автокефальної православної церкви.

А ще в село зі Львова переїхала сім’я Галайків. Пан Петро виростив 40 000 саджанців дуба та передав їх районному відділу обласного управління лісового господарства. Також засадив на два гектари сад на зарослих бур’янами полях.

Навколишні поля — це інша тема. Пригадую ще, як там вирощували льон, як ми з бабусею сідали в машину й їхали в поле сапати колгоспні буряки. 25 років бабця була ланковою в колгоспі. А потім — усе розвалилось. Місцеві активісти хотіли стати фермерами. Однак кредити під великі відсотки стали зашморгом на шиї. Не витримавши зобов’язань, поїхали на заробітки. Думаю зараз, що це був спеціальний план розвалу малого українського фермерства в зародковому стані, аби не встали на ноги малі господарники.

ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ

Село манить людей із різних причин. Нещодавно було чимало повідомлень про молоді пари — так звані представники «офісного планктону», котрі втекли на село, ближче до природи, і задоволені. А от мої друзі нещодавно їздили в надзвичайно мальовниче та багате на історію село Витачів, що за 50 км від Києва. Після екскурсії один друг написав: «Я теж задумуюся, над тим, що я роблю й навіщо. Особливо коли сиджу на кручі над Дніпром і розумію, щоб я не робив, він тектиме так само, як і тече вже кілька тисяч років. І дивлячись на його хвилі, вся ця мішура з впихуванням у вагони щоранку видається комічною».

Часто питаю сама себе: як відродити, або що відродить село? Що заважає ренесансу? Один із моїх знайомих австрієць Вольфрам Венделін із українськими ентузіастами витратив півтора року, щоб вмовити місцеву владу села Коростів, що на Сколівщині, дати ділянку на відновлення історичної вузькоколійки та будівництво музею історії вузьких колій... Сільський туризм, децентралізація влади, справедливі кредити для місцевих фермерів, культурні та освітні програми можуть повернути людей в село. Можуть відродити Україну.

№125, середа, 22 липня 2009
версія для друку --------------------------------------------------------------------------------

Глобальна бідність на підтримку багатих!

БІДНІСТЬ … із щасливими очима
Вранці прочитала репортаж про те, як найбідніші люди в Молдові виживають.. На центральній вулиці Унген ( котра є найдовшою в Європі і котру ще називають алеєю каштанів) колоритна літня пара збирала в мішок каштани.. Як з’ясував репортер, зимою сім’я опалює ними квартиру. Виявляється, що каштани горять не гірше антрациту, але перед тим як кидати їх в пічку треба їх розбити, щоб уникнути вибуху. Тепловіддача від одного відра каштанів вища, ніж від відра вугілля.
На таку розкіш як газ чи вугілля грошей пенсіонерам із державної допомоги я не вистачає. Мене вразила жінка на фото - усміхнені очі та щирість посмішки!
Уже в обід у центрі Києва на Прорізній біля трьох смітників побачила бабусю, котра вибирала із сміття «корисні копалини» (папір, скло), сортуючи їх у ящики.. Також шукала харчі..
Я Зупинилася.. Витягла із кишені 10 грн. Бабуся від несподіванки сказала: «Дівчино, ти ще така молода. Тобі й самій гроші потрібні »..
«Тримайте..».. – «Ой, дякую…Хай Господь дасть тобі здоров’я »..
Чужа бідність заглянула мені в очі… Мені стало боляче.. В країні де, 50 найбагатших володіють статками як два бюджети, розраховані на 46 млн. громадян, бабусів та дідусів біля смітників побільшало.. Впевнена, що депутати, чиновники, прем’єр-міністр, голова ВР та Президент їх точно цього не помітили.. Як і решту 15 млн..громадян України, які живуть за межею БІДНОСТІ...

Навіть не уявляю скільком мільйонам українців можна було б допомогти за гроші, зекономлені на масштабних рекламних кампаніях кандидатів у президенти!

Однак не лише наші чиновники, а й світові лідери мало що роблять, щоб зменшити зростаючу кількість бідних.. У світі 1 млрд. людей страждають від голоду.. Майже половина населення планети виживає на менш, ніж 2 дол. в день.. Може, Далай –Лама правий, що світ в сенсі відсутності війни не становить цінності для тих, хто в даний момент помирає від голоду…

p.s! http://www.lysty.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=24&Itemid=34 Тут на сайті журналу «Листи до приятелів» є мій репортаж із Індії із найбільших нетрів Мумбаї

Хочете зрозуміти, що Ви безмежно щаслива людина? Заплатіть 15 доларів компанії «Реаліті Турс» за екскурсію в Дхараві... Самому відправлятися туди небезпечно... Із 2 тисяч нетрів Мумбаї — це найвідоміші та найбільші. Тригодинна екскурсія найбільшими нетрями Мумбаї — де на 1,5 км квадратних — живе і працює 2,5 млн людей — змушує тебе замислитися над тим, як ти живеш, і що твоя екзистенція означає в світовій системі життя…

ВВС - як пересічні українці рятують довкілля

Що роблять українці, аби вберегти довкілля?

Роман Лебедь
Бі-Бі-Сі, Київ

Чи готові ви пересісти з авто на велосипед?
Днями у Києві провели екологічний карнавал та низку інших вуличних акцій, аби наголосити на тому, що клімат змінюється.
ООН та багато інших організацій у своїх звітах вже багато років пишуть, що це може мати безповоротні для людства наслідки.

Поки звичайна людина чистить зуби, вона марно витрачає до 20 літрів води – підрахував Всесвітній фонд дикої природи. Але їх можна заощадити, закрутивши кран.

Крім того, активісти екологічних організацій радять: не користуватися ліфтом зранку, а спускатися з дому східцями, щоб зекономити електроенергію, замінити лампочки на енергозберігаючі, сортувати сміття, чи пересісти із авто на велосипед.

Не бути марнотратником – головний принцип, якого дотримується киянка Ганна Гопко. Вона хоче, щоб всі українці наслідували її приклад. Замість тотально споживання, яке, на думку пані Гапко, панує зараз:

“Моєму мобільному телефону вже скоро буде шість років. Придбання мобільного телефону хоча б раз на рік завдає непоправної шкоди нашому довкіллю. Бо в Україні не діє система утилізації батарей від мобільних телефонів, у яких містяться токсичні речовини. Тому кожне придбання нового телефону – це створення звалища токсичних відходів.”


Придбання мобільного телефону хоча б раз на рік завдає непоправної шкоди нашому довкіллю.


Ганна Гопко

Киянка Аліна Севастюк відмовилась від поліетиленових пакетів. Бо вважає їх одними з головних засмічувачів довкілля. Замість цього пані Севастюк сама ходить з екоторбою і закликає всіх купувати такі ж. Екоторбою вона називає багаторазову сумку із сукна.

“Ідея екоторби народилася досить давно. В Україні нею користувалися наші прадіди. Ця торбинка дуже зручна, з бавовни, чи льону – вона використовувалася багато століть. Суть екоторби в тому, аби не використовувати поліетиленові пакети,” – розповідає Аліна Севастюк.

“Будинок нуль енергії” – так називає свою оселю в центрі Львова Оксана Денис. Комфорт в її будинку залежить не від ЖЕКу, а від сонця. На даху вона встановила сонячні колектори. Це не єдине оновлення житла.

“В першу чергу я добре утеплила будинок, тобто змінімізувала тепловтрати. Зробила замість вентиляції рекуперацію – це коли холодне повітря заходить у приміщення і нагрівається викидним, яке утворюється всередині,” – розповідає господиня екологічного житла.

А в Києві, наприклад, є кілька приватних будинків, які повністю опалюються теплом сонця і землі. Хоча, це радше поодинокі приклади, ніж масове явище. Українці поки не зовсім розуміють, для чого потрібно берегти енергію і воду – так вважає активіст екологічного руху Андрій Желєзний:

Нас привчили до дешевої енергії, до того, що газ та вода держава нам надає дешево... В Європі вже виховали протилежне розуміння.


Андрій Желєзний

“Я вважаю, що це просто нерозуміння ситуації. Нас привчили до дешевої енергії, до того, що газ та вода держава нам надає дешево, а суспільство нас виховало, що чим потужніші речі у нас (авто) тим краще... В Європі вже виховали протилежне розуміння,” – розповідає Андрій Желєзний.

А експерт зі змін клімату Христина Рудницька вважає, що серед людей побутує стереотип, ніби довкілля залежить лише від великих промислових підприємств, але, за її словами, це не так:

“Насправді, кожен з нас несе відповідальність за забруднення навколишнього середовища. Щохвилини кожен з нас робить вибір: вимикати світло, чи ні. Залишати воду, чи ні. Але все це природні ресурси, які закінчуються,” – вважає Христина Рудницька

Попри нечітке, як виходить із висновків екологів, усвідомлення масштабів проблеми українцями, ООН в своїх звітах наголошує, що подальший розвиток значної частини людства залежатиме від того, як сучасний світ впорається зі зміною клімату.

«Зелені» легені України: чому степ не стане лісом? Лісова політика з коментарями

Ви коли-небудь чули про результати виконання державної програми «Ліси України» на 2002-2015 рр ? Вам відомо скільки грошей було витрачено і як поліпшився стан лісів ? Однак знаю напевне – що українці втомилися дивитися та фіксувати масштабні для ока туриста площі суцільних вирубок в Карпатах, спостерігати за збільшенням кількості безмежних парканів біля лісів, купами сміття в горах, появою маєтків та палаців на заповідних територіях. Революційні зміни в лісовій галузі назріли уже давно. Недарма ж, набирають обертів та підтримки у пересічного українця всеукраїнські громадські кампанії як «Ліси – власність українського народу» ( щодо скасування рішень та накладення «мораторію» на нові передачі лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування), «Збережемо Українські степи» (щодо неприпустимості знищення природних степових ландшафтів України шляхом заліснення).

І тут до Дня працівників лісу - замість звіту, що зроблено – черговий політичний піар! Уряд ухвалює нову державну програму «Ліси України» на 2010-2015 рр. Нагадаємо, що програма передбачає збільшення площі лісів майже на півмільйона гектарів. На цю благородну справу планують витратити 8 млрд. грн. із державного бюджету. На всю програму – близько 22 млрд. гривень. А саме на інвентаризацію та сертифікацію лісів відповідно до міжнародних стандартів, запровадження електронного обліку лісів та започаткування супутникового спостереження за вирубуванням дерев, що унеможливлюватиме несанкціоновану вирубку лісу. Такі заходи уже давно варто було б здійснити – вважають екологічні громадські організації. На думку голови Всеукраїнської громадської організації «Національного екологічного центру України» Сіренка Ігоря, «щоб не звітувати за недоліки виконання попередньої програми «Ліси України» на 2002-2015 рр, до якої є багато зауважень і, зокрема, в Рахункової палати України, була прийнята нова програма. Ні з громадськістю, ні з фахівцями із лісової галузі та науковцями ця програма публічно не обговорювалася.
Українська лісова політика – без політики не обійтись !

Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко відзначила, що підприємства Держлісгоспу мають великий потенціал: «Держлісгосп – це майже те саме, що й НАК «Нафтогаз», тільки про нього ніхто не знає – за рівнем потенціалу для країни та за рівнем можливостей давати країні результат».

І справді, це відомство – яке монопольно господарює (контролює, вирощує, вирубує) в лісах майже усієї країни має неоднозначну репутацію як серед деревообробників, так і серед природозахисників. Як стверджує Ігор Сіренко із Національного екоцентру «Керівництво Держкомлісгоспу розглядає ліси виключно як лісовий ресурс. Тому лісова галузь у нас конкретно конфліктує із заповідною справою». Більшість рішень керівництва цього державного комітету можуть мати негативні наслідки для української природи, оскільки не мають на меті збалансоване довгострокове використання та охорону лісових ресурсів, а направлені лише на отримання найбільшого миттєвого прибутку від використання лісових ресурсів. Керівництво Держкмлісгоспу не враховує, що ліс - це безмежно складна і багата екосистема, а не склад деревини.

Проблеми пов'язані з лісовою галуззю ускладнюються тим, Держкомлсгосп цілком офіційно втаємничує інформацію матеріали лісовпорядкування — єдину офіційну інформацію про ліси України.

Коротко оглянемо основні проблеми

Тріски летять – бо ліс і далі рубають!

На різних туристичних сайтах можна знайти чимало фото вирубаних площ лісів ( особливо в Українських Карпатах) і захаращених гілками.. Навіть Президент під час підйому на Говерлу побачивши вирубки в лісах доручив у двотижневий термін передати в Карпатський біосферний заповідник, забравши їх у лісників. Відомий еколог Олексій Василюк каже, що «На сьогоднішній день на Україні не існує таких лісів, у яких були б повністю заборонені рубки. Нині, завжди є можливість знайти привід, щоб призначити рубку навіть на будь-якій категорії природно-заповідного фонду, навколо великих міст (старі ліси Пущі-Водиці практично вирубали навколо Києва). Останні зміни до правил рубок ввели навіть такі типи рубок, як «ландшафтна», під виглядом якої можна винищити будь-який ліс. Останні зміни до Лісового Кодексу України ліквідували катеригоризацію лісів і тепер в Україні не існує особливо цінного лісу, який рубати було б заборонено»

Водночас українські ліси досі не відновились після жахливих перерубів для післявоєнної відбудови. Частка старовікових лісів, мовою лісників – перестиглих - складає трохи більше 10 відсотків. Однак ліси продовжують нещадно експлуатуватись. Ще у 1960-х роках почали говорити про неприпустимість масових рубок в Карпатах, проте тоді цензура заборонила поширювати інформацію про цю проблему.

Досі переважна частина рубок проводиться так званим суцільним способом (суцільна рубка) – під час неї знищуються всі дерева, кущі, підріст. Після цього, територія стає практично непридатною для існування лісових мешканців. У гірській місцевості це має катастрофічні наслідків у вигляді повеней та селів, від яких збитки складають сотні мільйонів доларів. Однак до цього часу, навіть у Карпатах, продовжує здійснюватись цей жахливий середньовічний вид рубок.

Внаслідок багаторічних перерубів, сталась зміна вікової структури лісів – із зменшенням частки старовікових лісів, які особливо цінні як середовище існування дикої флори та фауни. Вже зараз по цій причині в Україні зменшилась чисельність великих хижих птахів.

Відходи з лісу як альтернативне джерело енергії – або смерть для лісу!

Всесвітній фонд дикої природи в Україні та українські екологічні організації забили чергову тривогу! Уряд Юлії Тимошенко вирішив розв'язати енергетичну проблему в країні, принісши в «жертву»… біорізноманіття у лісах!. Кабінет міністрів України виділив 25 млн. грн. Держкомлісгоспу на придбання 10 виробничих комплексів з переробки деревини. Таке рішення ухвалене 16 вересня на засіданні уряду. Потужність одного комплексу дозволяє щорічно отримувати 20 тис. куб. м енергетичної тирси, як альтернативного джерела палива. Згідно з планами Держкомлісгоспу, енергетичну тирсу отримуватимуть з відходів лісосік, вітровальної деревини та іншої, так званої низькосортної деревини. Голова Держкомлісгоспу України Микола Тимошенко закликає також почати «заготівлю і переробку неліквідної деревини зокрема і в лісах природно-заповідного фонду»!

Така енергетична (чи лісова) політика Уряду викликала серйозне занепокоєння в екологічної громадськості країни, а також у Всесвітнього фонду дикої природи. Реалізація цих планів стане початком катастрофи: ліси України з природних екосистем перетворяться на парки – екосистеми штучно створені і особливо вразливі до зовнішніх впливів. Стереотип про те, що мертву деревину слід забирати з лісів, як необхідний захід «правильного» ведення лісового господарства, вже давно у сучасному лісівництві визнано хибним. Відсутність або мала кількість мертвої деревини у лісі насправді не є ознакою його «екологічного здоров'я», як це вважалось у лісівничій науці раніше, оскільки такий ліс втрачає ознаки природності: особливу структуру середовища, біорізноманіття, і, як результат – стійкість до впливів природних факторів та стихійних лих. Особливо небезпечним є вилучення мертвої та сухостійної деревини у заповідних лісах.

Як стверджує кандидат біологічних наук, керівник громадської організації «Екосфера» Оксана Станкевич: «Це стане початком катастрофи: ліси України з природних екосистем перетворяться на парки – екосистеми штучно створені і особливо вразливі до зовнішніх впливів. Стереотип про те, що мертву деревину слід забирати з лісів, як необхідний захід «правильного» ведення лісового господарства, вже давно у сучасному лісівництві визнано хибним. Відсутність або мала кількість мертвої деревини у лісі насправді не є ознакою його «екологічного здоров'я», як це вважалось у лісівничій науці раніше, оскільки такий ліс втрачає ознаки природності: особливу структуру середовища, біорізноманіття, і, як результат – стійкість до впливів природних факторів та стихійних лих. Особливо небезпечним є вилучення мертвої та сухостійної деревини у заповідних лісах».

Старовікові дерева та мертва деревина (сухостій, старі дупляві, напівзігнилі дерева, лежачі стовбури та гілля) є особливим середовищем існування багатьох лісових видів, передусім великої кількості грибів, мохів, лишайників, комах, а також птахів та ссавців. Видалення з лісу мертвої деревини, як особливого середовища існування, є причиною потрапляння багатьох лісових рослин і тварин у Червоні списки видів, які є рідкісними або зникають. Для прикладу, близько 37 % жуків у старовікових лісах Ла Масане у Франції були пов'язані з мертвою деревиною.

Ліси в Україні займають 15% території держави і є найбільш збереженим природним ландшафтом в країні. Тому унікальна лісова фауна в Україні серед інших країн Європи є найбільш збереженою. При цьому, природні комплекси включають в себе і дуплисті, загиблі дерева та тисячі видів рослин, тварин, грибів і лишайників, а не лише дерева, які є ресурсом ділової деревини. Дуплисті та загиблі дерева є середовищем існування більшості виді грибів та значної частини лісових тварин. Так, більшість видів лісових птахів будує гнізда в дуплах старих дерев.

WWF ще раніще звернувся до європейських урядів, власників лісів та лісової промисловості із закликом взяти на себе зобов'язання зберегти біорізноманіття, збільшуючи кількість дерев-ветеранів і відновлюючи обсяги мертвої деревини до 20-30 м .куб на гектра до 2030. Бо близько 30% лісових видів залежать від старовікових дерев. В Україн використання такого «біопалива» може стати ще й прямим порушенням законів України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародної Бернської конвенції, а на — заповідних територіях – Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст.252 Кримінального Кодексу України.

Чому не бути лісам в степах України ?

Найбільше обурення науковців та громадськості викликали наміри Держкомлісгоспу щодо заліснення степів в рамках виконання Указу Президента України від 04.11.09 № 995/2008 „Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень" в Україні мають бути створені додаткові 5% (від площі держави) лісів.

Як стверджують фахівці, треба негайно внести зміни до Указу, де заборонити садити ліс в степах України – світовому скарбі! Оскільки 1/3 Червоної книги України – це степові види, особливо це стосується флори. Якщо степи будуть знищені – то зникнуть і ці види. До того ж ліси не можуть рости в степах. Як приклад, « із 7000 тис. гектарів до висадки яких долучився і Президент два роки тому на Херсонщині більшість цього року згоріла», – каже Костюшин Василь Анатолійович, завідуючий відділом моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України 40% території України займає степова зона (південний, східний та центральний регіони). Водночас саме ця територія є найбільш розораною частиною України. Рівень розораності деяких адміністративних районів сягає 85-90% від їхньої загальної площі. Головним негативним наслідком цього є вкрай низький рівень збереженості типових для регіону біотопів, вкритих степовою рослинністю як і місцем існування популяцій степових видів. Територія степових біотопів є місцем поширення специфічних видів, які можуть існувати лише в таких біотопах. Жодних інших умов для збереження генофонду степового біорізноманіття не існує.

Для цих потреб Указом Президента доручено виділяти землі запасу. Згідно із наказом Державного комітету лісового господарства від 29.12.08 № 371 „Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України", що є прямою реакцією на зазначений Указ Президента, для кожної з областей визначений оптимальний показник лісистості. Із показників, затверджених цим наказом, особливо частка заліснених територій має зрости для «степових» областей (південь, центр та схід України).

Переважну більшість земель запасу степового регіону, які планують залісити, складають балки та схили вздовж річок, що представляють собою фрагменти степових біотопів. Саме ці об'єкти повинні стати мережею перспективних природно-заповідних об'єктів та основою екомережі регіону. Натомість саме ці території стають полігоном для заліснення, що є прямим знищенням багатьох зникаючих степових видів тварин і рослин та сприяє остаточному знищенню степів на території України. Це порушує вимоги Закону України "Про Червону книгу України" та Конвенції «Про охорону диких видів флори та фауни та середовища існування у Європі» (Бернська конвенція), яка прямо забороняє нищення певних місць існування, насамперед тих, що пов'язані з їх статусом (додатки Конвенції).

Так, в Луганській області до заліснення намічається до 100 000 га степових територій! Багато цінних природних ділянок заліснено вже цього року. Особливо резонансною стала справа щодо заліснення території чи не найбагатшого на раритетну фауну і флору степового заказника Запорізької області «Заплава річки Чингул» та інших цілинних степових ділянок у Токмацькому районі.

Національний екологічний центр України звернувся до Секретаріату міжнародної конвенції «Про дикі види флори та фауни та середовище існування у Європі» (Бернська конвенція), з листом про проблему заліснення степів.

У лісі – лісі темному…

Майбутнє лісу - у ефективній співпраці державних чиновників, науковців та громадськості. Інакше – у лісі-лісі темному – не затишно буде хитрому лису та ялиночкам! А якщо серйозно, то потрібен публічний аудит всього лісового відомства та його діяльності, потрібне фінансування незалежних наукових інституцій, а не тільки відомчих лісівчиних!

Ганна Гопко

 

БЕР

Битва за ресурс! Чи ненайстратегічніший із тих, що залишилися

У цьому блозі з"явиться чимало публікацій на тему землі: родючості українських чорноземів та потенціалу України стати "агротигром" у Європі ( чи навіть світі, зважаючи на майже 7% світових запасів чорноземів), можливостей через корупцію та продажність можновладців, ліберальність та комерціалізацію медіа "загарбати" наші чорноземи ТНК чи іншими державами, перспектив розвитку аграрного сектору ( нереалізовані проекти та необхідні кроки)! Це і враження від збирання кукурудзи, садіння плодових дерев! Від важкої роботи на полі після сидіння в офісі у центрі Києва!

Для мене - це ТОП-тема... Приєднуйтесь!
Ганнуся


Ukraine's most undervalued resource, rich black soil, becomes focus of growing battle over land
13 August, 21:09 | Hanna Hopko, Special to Kyiv Post Print E-mail to a friend E-mail to an editorial Yaroslav Debelyi
Farmers from a village in Poltava Oblast use old Soviet tractors. Outdated equipment is one reason for low productivity on Ukraine’s rich
soil. Nation should secure a prosperous future by ensuring that small-scale farmers control the land.


Ukraine is a rich country, no doubt about it. But Ukraine is a rich country with poor people.

Apart from a handful of oligarchs who got obscenely rich on natural resources, the other 46 million people are screaming for improvement. Ukraine’s agricultural sector has the potential to be the answer. It can also feed Europe and to stop village degradation.

However, Ukrainian politicians do not concern themselves with strategic planning and development of the state. They are too busy with their sacred war – the 2010 presidential election. Disappointed and pessimistic, most citizens do not think about or do not have the resources to do anything with the beautiful nature and fertile soil. But if you don’t exploit opportunities, competitors will.

So, in the end, who will profit from Ukraine’s famously rich black earth?

The global battle for this resource seems to be accelerating. One recent article in London’s Guardian newspaper was headlined: “Fears for the world’s poor countries as the rich grab land to grow food.” A map with the story showed poor countries, including Ukraine, where foreigners are buying, attempting to buy or leasing the land. In Ukraine, it is illegal for foreigners to buy agricultural land. But leasing rights are allowed, and competition over land use is a major source of government corruption in Ukraine.

The author, environment editor John Vidal wrote: “The acquisition of farmland from the world’s poor by rich countries and international corporations is accelerating at an alarming rate, with an area half the size of Europe’s farmland targeted in the last six months,” citing reports from United Nations officials and agriculture experts.

“New reports from the UN and analysts in India, Washington and London estimate that at least 30 million hectares are being acquired to grow food for countries such as China and Gulf states who cannot produce enough for their populations. According to the UN, the trend is accelerating and could severely impair the ability of poor countries to feed themselves.”

Vidal calls the trend “land-grabbing” and “neo-colonialism.” Some of the latest cases of land-grabbing include “Saudi Arabia’s purchase of 500,000 hectares in Tanzania. The Democratic Republic of the Congo expects to shortly conclude an eight million-hectare deal with a group of South African businesses to grow maize and soya beans. India has lent money to 80 companies to buy 350,000 hectares in Africa. Other countries that have acquired land in the last year include the Gulf states, Sweden, China and Libya. Those targeted include not only fertile countries such as Brazil, Russia and Ukraine, but also poor countries like Cameroon, Ethiopia, Madagascar, and Zambia.”

The report predicts that land prices will rise. Some of the world’s largest food, financial and car companies have invested in land. Alpcot Agro of Sweden bought 120,000 hectares in Russia. South Korea’s Hyundai has paid $6.5 million for a majority stake in Khorol Zerno, which owns 10,000 hectares in Eastern Siberia. Meanwhile, Morgan Stanley bought [leasing rights to] 40,000 hectares in Ukraine.

“According to a U.S.-based think tank, the International Food Policy Research Institute, nearly $20 billion to $30 billion a year is being spent by rich countries on land in developing countries,” the article concluded.

A recent World Conference of Science Journalists in London devoted a whole day of debates to the global food crisis and stability. To summarize dozens of speeches, it suffices to say that the global food crisis is only in its infancy. A full-scale war for food will start very soon.

According to the United Nations, grain requirements will increase by 50 percent by 2030 and by 100 percent by 2050. Most experts in high-profile organizations forecast the global population will reach 9.5 billion in the mid-21st century. Even today, with merely 6.5 billion people, nature is experiencing tremendous pressure. There is a shortage of land and water and global climate change.

Professor Ian Crute, director of Rothamsted Research, said: “Historically, Ukraine has been one of the world’s breadbaskets, for it is the most fertile land in Europe. Prospectively, Ukraine is becoming an important source of food supplies. Yet the productivity of Ukraine’s agrarian sector is only 50 percent of what it could be. This can be explained by organizational problems, climate change, and soil fertility. I would not like to be a political adviser for Ukraine, but one of the most useful things to do could be consolidation of small-scale landowners into large collective associations, where the main investment could be focused on the mechanization of production, capitalization, learning skills and land management.”

In Israel, where the state owns agricultural land, there is a well-developed system of assistance for farmers. Have you ever seen any state or central bank loans in Ukraine at fair interest rates to help Ukrainian farmers in villages to buy tractors? Quite the opposite: State policies look like they were specifically designed to destroy life in the villages and famers altogether, and they are succeeding! However there are exceptions as rich and promising Ukrainian farmers arise, renting thousand of hectares, and supplying people at the villages with work.

But the real fight for land is heating up. It began some time ago, and was somewhat dampened by the moratorium on agricultural land sale. It will continue with a renewed force if the moratorium is lifted. Rich multinational corporations will buy, and it will be legislatively impossible to strip them of lands that could be used for feeding Ukrainians. There may emerge a situation when Ukrainians will be starving in spite of having the most fertile black earth.

The late James Mace, a well-known researcher of Ukraine’s Holodomor of 1932-33, warned about ill-considered land sales in the article headlined “Tragedy in the Making.”

“The villagers, essentially turned back into serfs according to Stalin’s version of social justice, were left with nothing. And now, it seems, they are being prepared for eviction from the land that fed them and their forefathers. Is the writer of these lines the only person in Ukraine who is ready to scream bloody blue murder?” Mace asked.

Ukrainian scientists have long been speaking about the Ukrainian land as a strategic resource. Agricultural land for Ukrainians is the same as oil and gas is for Qatar.

Russian political scientist Andriy Okara said that “the last two under-sold Ukrainian strategic resources are the agricultural land and the women. Now we have an opportunity to witness one of the greatest land squanders in the Ukrainian history.”

Serhiy Krymsky, a modern Ukrainian philosopher, also suggests that land war is one of the most urgent problems the nation will face in this century.

Who emerges victorious will depend on the readiness of Ukrainian officials to defend its strategic interests. Now is the chance to correct past mistakes.

Щоденник - Ековарварство. Територія - Україна

ЩОДЕННИК

4 вересня

Люди із Бібрки, що на Львівщині, і досі відстоюють право на безпечне довкілля, пишуть до прем’єра та Президента листи. У селі, де проживає 4,5 тис. мешканців, сталася хімічна катастрофа. 19 квітня під час пожежі на заводі «Полісинтез» вогонь піднявся до 500-метрової висоти, 150 тонн поролону — засмерділи отруйним димом над містечком і над здоров’ям людей. «Міськрада ухвалила рішення зупинити діяльність «Полісинтезу» відразу після пожеж. Але завод продовжував працювати. Адміністрація заводу стверджувала, що «є в Україні люди вищі за міськраду». А вищою за міську раду може бути лише громада міста Бібрка — прочитала в міській пресі. Відразу подумала, що хтось із Києва «дахує» це підприємство. Згадала, що ще в 2004 році під час візиту тодішнього президента України Леоніда Кучми на Львівщину як кореспондент «УТ-1», я запитала: «Ми говоримо про покращення інвестиційного клімату. А як що до того, що більшість підприємств, наприклад, «Полісинтез» та латексний завод — це польські інвестиції, які забруднюють довкілля, завдають великої шкоди здоров’ю мешканців? Тобто зі вступом в ЄС більшість країн, зокрема, Польща, Угорщина, зацікавлені в тому, щоб своє шкідливе виробництво перенести на територію України. Як ви бачите вирішення цієї проблеми? І чи контролюватимуть хоч якось інвестиції, які будуть в Україні?» Тоді Леонід Кучма відповів: «Я переконаний і система та є обов’язково, люба інвестиція, особливо, якщо вона пов’язана з виробництвом, повинна пройти експертизу, в тому числі екологічну. Но, ні при яких так сказать, вигодах, не підемо на те, щоб...У нас і так екологія, не дай Господи ( перехрестився)». Ось вони, наслідки «шкідливих» інвестицій. Здоров’я людей перед спокусою заробітку владу не цікавить. Адже вона не живе в небезпечних місцях.

№157, четвер, 4 вересня 2008

1- а ШПАЛЬТА
ЩОДЕННИК



--------------------------------------------------------------------------------

Ганна ГОПКО


--------------------------------------------------------------------------------

28 серпня

Зателефонували екологи з Одещини. Там місцева влада під прикриттям впливових людей із Києва чи фактично спільно із ними хоче роздерибанити землі на річці Дністер в 1 км від водозабору, підробляючи документи та схиляючи на свій бік «екологічну експертизу». В результаті — знову позбавлять простих людей можливості відпочивати, обмежуючи доступ до мальовничих куточків та створять ймовірно екологічну проблему.

Тотальну «прихватизацію» та дерибан не зупинили ні обіцянки лідерів Майдану, ні регіонали. Хто подбає про понад 40 млн. українців, яким не дістались місце на березі Дніпра чи в Карпатах, і в котрих «привілейовані» одиниці та їхнi родичі забирають право насолоджуватися краєвидами України?

Можливо, тому, що більшість борців iз корупцією і є найбільшими корупціонерами, котрі, як правило, живуть на відібраних у народу 10 га лісу зi ставком чи на шматочку заповідника. І, мабуть, тому їм не спадають на думку ідеї зупинити дерибан чи відібрати нечесно зароблене. Відірвані від проблем народу... Псевдоеліта, яка знову рветься до влади, щоб захищати своє добро і продовжувати грабувати?

№142, вівторок, 28 серпня 2007

Щоденник - Снобсько-споживацька ментальність

версія для друку

ЩОДЕННИК


--------------------------------------------------------------------------------

Ганна ГОПКО


--------------------------------------------------------------------------------

16 серпня

Купівля нового зарядного пристрою для мобільного змусила згаяти час на відвідини чотирьох магазинів. І у кожному просять показати свій мобільний. Виймаю і бачу як відразу міняються очі та оціночне сприйняття продавцями тебе через твій мобільний. Якщо він не крутий, то значить — ти теж, їм тебе або шкода, або немає особливої поваги. Десь чотири роки тому моя тітка передала з Іспанії мобільний на день народження. З того часу він падав не десяток разів, але й досі працює без перебою. Не буду рекламувати фірму, але досить якісно зроблена річ. Правда, вигляд уже трохи пошарпаний. Знайомі вже змінили зо три мобільних, щоб йти нарівні з модою і не було соромно перед іншими. Новий мобільний, як і щотижнева купіля нового одягу, а для когось мало не нової машини щорічно, характеризує зростання споживацької культури...Мені навіть не шкода людей, які існують в ролі маріонетки грошей, котрі їх контролюють. Грошова домінанта в стосунках між людьми не робить світ кращим, а людей добрішими... Поки мій мобільний не «здохне», новий купувати не буду...І навіть не через те, що скоро на Львівщині відкриють завод по ремонту мобільних, куди звозитимуть близько 1 млн. мобільних для ремонту з усієї Європи. А, може, як подейкують екологи, перетворять наші землі на звалище... відходів західного суспільства споживачів. Просто знаю, що є люди, які сприймають тебе не через мобільний...

№137, четвер, 16 серпня 2007